Особистісно-орієнтований підхід в навчанні історії



Професійна підготовка майбутніх учителів історії перебуває у стані концептуального переосмислення. Місце соціально-гуманітарних дисциплін (у тому числі – історії) у системі загальної середньої освіти визначається перед усім тим впливом, який вони здатні справляти на процес формування особистості. Спрямування мети навчання історії на вироблення в учнів прикладних компетенцій (особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комунікативних, інтелектуально-інформативних) посилює вимоги до предметно-методичної підготовки майбутнього вчителя, зорієнтованого на розвиток особистості учня.

Звернення до даної теми зумовлене потребами подальшого розвитку методичної науки. Вивчення практики викладання історії виявило низку протиріч: між прагненням вчителів до реалізації розвивальних цілей навчання і застосування ними репродуктивних форм і методів роботи; між теоретичною розробленістю проблеми формування інтелектуальних вмінь і недостатньою кількістю диференційованих дидактичних матеріалів і засобів навчання для учнів різних вікових груп з різних курсів історії; між вимогами

нормативних документів історичної освіти до рівня розвитку розумової сфери старшокласників і реальним рівнем сформованості інтелектуальних вмінь школярів.

У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: “Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України…”, а Закон України “Про загальну середню освіту” стверджує: “Завдання загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань”.

Особистісно-орієнтований підхід передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.

Найважливішим завданням, як і раніше, залишається формування позитивної мотивації до вивчення історії. Учителями використовуються прийоми проблемних завдань, прогнозування з опорою на наявні факти, пошуку різних варіантів історичного розвитку, альтернативності й т. ін.

На сучасному етапі вчителі історії прагнуть використати діяльнісний підхід у викладанні, що дозволятиме при виконанні будь-якого завдання самостійно одержати результат і оцінити його. Різний рівень історичної освіти учнів, наявність різноманіття освітніх потреб і можливостей спричиняє актуальність особистісно-орієнтованого підходу в навчанні.

Зважаючи на суть особистісно орієнтованого навчання, його завданням, найбільше відповідає побудова предметного навчання за інтегрованим типом, бо дає можливість виявити ставлення учня до навколишнього світу, який є для нього цілісним, всебічним, динамічним. Тому в підготовці вчителя історії варто звернути увагу на технологію уроків інтегрованого типу.

В історії, у зв’язку з існуванням різних точок зору на оцінку історичних подій, популярні такі інтерактивні форми навчання як дискусія, дебати. Розвиток уміння висловлювати й аргументувати свою точку зору сприяє не тільки формуванню особистої позиції, але й у певній мірі сприяє коректуванню системи особистих цінностей. Дискусія як термін, що є синонімічним поняттю логіки як мистецтва усвідомлювати, обмірковувати, викладати свої думки відповідно до законів розуму, відомий ще з часів Аристотеля.

Саме давньогрецький філософ вважав уміння вести дискусію мистецтвом і навіть талантом, таким самим, як талант співати, малювати чи танцювати.

У наш час така форма навчання, як дискусія, усе більше поширюється і знаходить визнання як дієвий метод активізації навчання, що сприяє поглибленню і розширенню знань, формуванню комунікативної культури та стимулюванню ініціативності й мислення. Сучасні вчителі мають можливість пересвідчитись в справедливості тверджень Аристотеля і відчути на собі всю складність організації і проведення дискусії. Адже досягнення навчальної мети за допомогою дискусії потребує від викладача всієї педагогічної майстерності, яку і справді можна порівняти з мистецтвом.

Дебати – явище опозиційне: дві сторони протистоять одна одній і роблять спробу довести неправоту протилежної сторони, вони закріплюють власну точку зору, викликають критику протилежної сторони, передбачають підведення підсумку. Тому при вивченні багатьох історичних питань результативно проводити діалоги та дебати.

Інтерес до навчання значно зростає, якщо вчитель докладно розкриває практичну значимість теми, зв’язок її з актуальними проблемами сучасності. Потужним засобом стимулювання пізнавального інтересу є навчально-пізнавальна гра. Ще з часів античності грі придавали важливе значення, включаючи її в культові свята.

Під час гри вільні жителі міст не працювали. Ігри супроводжувались процесіями, спортивними, музичними змаганнями, сценічними виставами. Вони викликали інтерес, і безпосередньо процес пізнання навколишньої дійсності перетворювався в задоволення.

Особливістю цього методу навчання є те, що учасники гри беруть на себе певні ролі, вступають у безпосередню взаємодію один з одним, прагнучи досягти своїх рольових цілей.

Така гра грунтується на конкретних ситуаціях, взятих з реального життя, і являє собою динамічну модель спрощеної дійсності. Таким чином, в основі навчально-пізнавальної гри лежить імітаційна модель, однак реалізується дана модель завдяки діям учасників гри. Вони беруть на себе ролі вчених, полководців, політичних діячів, суддів і грають задану ситуацію залежно від змісту гри.

При цьому необхідно враховувати той факт, що навчально-пізнавальні ігри є серйозними іграми, а не розвагою або відпочинком.

Особистісно-орієнтоване навчання історії передбачає відмову вчителя від традиційної монологічної дидактики і перехід до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу (розігрування ролей, колективне обговорення, диспут, дискусія, “словесний теніс”). При будь-якому обговоренні суті історичного явища учителеві слід вчити, як саме вести обговорення та знаходити кілька різних варіантів вирішення проблеми. Вчителі історії повинні заохочувати учнів застосовувати навички, пов’язані з аналізом фактів.

Це сприяє виробленню в останніх власної позиції, яка сама по собі є ціннісною характеристикою особистості.

Отже, особистісно орієнтовне навчання дає змогу без зниження складності сприймати новий матеріал. Спеціально підібрана допомога – це не пряма підказка, яка гальмує мислення учнів, а і інструмент, за допомогою якого вчитель підводить учня до правильного розв’язку, тим самим здійснює навчальний процес. Отже, щоб навчальний процес не стояв на місці, а розвивався учителю необхідно знаходити суперечності в ньому та вміти їх розв’язувати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Особистісно-орієнтований підхід в навчанні історії