Основний негативний персонаж у романі “Тихий дон”



Час змінив відношення до многим історичних подій, і літературні персонажі, учасники громадянської війни в Росії, як би з висоти нашого часу оцінюються вже не так прямолінійно. І проте Григорій Мелехов, головний герой роману М: Шолохова Тихий Дон, для нас залишається улюбленим негативним героєм, тому що ми завдяки таланту письменника Шолохова полюбили його всупереч офіційній думці. Цим, я вважаю, Шолохов якоюсь мірою наблизив перемогу демократії Вроссии. Сам автор писав: Я описую боротьбу білих із червоними, а не боротьбу червоних з білими.

Такий розклад сильно ускладнив і завдання художника, і відношення до роману суспільної думки. Критики до цієї пори сперечаються про долю головного героя роману.

І дійсно, є над чим поламати голову. Григорій Мелехов зі зброєю в руках воював проти власного народу. Пролив багато крові. Метався від білих до червоного.

Приніс горі двом його жінкам, що любили, і своїй рідні. Але чому мені симпатичний цей герой.

Напевно, насамперед тому, що в трагічний період революції й громадянської війни розгубилися навіть люди з філософським утворенням.

Григорій простий козак, житель донської станиці.

Йому особливо складно було вирішити разом для себе таку філософську проблему, як революційний вибір. До того ж герой Шолохова мав багатьма гідними поваги людськими якостями. Він був чесною й сміливою людиною, жагуче любив жінку, відстоював справедливість.

Його характер уже проявляється на перших сторінках роману, коли Григорій палко й нерозважливо закохується в Ксенію. Уже сама по собі заборонна любов цих двох людей персоніфікувала собою бунт проти загальноприйнятих норм моралі козачого життя. Це був перший конфлікт героя із суспільством.

Але історичні події швидко розвиваються, і вже в другій частині роману Григорій залучений у соціальні потрясіння. З початком першої світової війни 1914 року герой Шолохова стає головною діючою особою в романі.

Глибоко торкнули мене його моральні мучення, коли він убиває першої людини, хоча й ворога Він скоріше душею, чим розумом, починає розуміти жорстокість і безглуздість цієї людської бойні. Потім, у госпіталі, Григорій приходить до розуміння, що він жив у світі ілюзій, далеких від правди життя, і починає діяти. Він переходить на сторону більшовиків.

Але й тут він, бойовий офіцер царської армії, відразу відчув стосовно себе холодок недовіри.

Треба відзначити і його станове презирство до мужиків, до голоти. Довго в червоних він не пробув і знову переметнувся до білого. Але в білих він уже сам став як би на рівні голоти, тому що, незважаючи на офіцерське звання, вислужився із простих козаків, і серед дворян йому було не дуже затишно.

До цього ще додалося розуміння, що багато білі беруть участь у боротьбі по дрібному розрахунку Отже, побувавши в білих і в червоних, герой відчув необхідність у власній козачій правді. Але в суспільстві, розділеному громадянською війною, третього шляху не дано.

Із цього моменту Григорій зайнятий тільки думками про порятунок свого життя й життя своєї улюбленої Ксенії. Назавжди запам’яталася, урізалася в мою душу сцена прощання Григорія із Ксенією. У могильного горбка улюбленої жінки я побачив знівеченого життям людини, що втратив зміст свого життя.

І сльози цього сильного, але глибоко нещасної людини я сприйняв як докір миру, що не зважає на людське щастя, прагнучи до досягнення політичних цілей. Але навіть після такого удару Григорій знаходить у собі сили жити далі. Він вертається в рідну станицю, хоча й знає, що йому не буде прощення від більшовиків, але він уже як би піднявся над сутичкою.

Цього разу він побачив зміст свого життя в сині Ведмедикові. Але знаючи, що відбулося в 1937 році, звичайно, було б наївним думати, що така людина, як Григорій Мелехов, уник репресій Не менш жорстокими були білогвардійці.

Згадаємо ще більш криваве судилище страта Подтелкова й усього загону червоноармійців. Шолохов нікому не прощає жорстокості: ні більшовикові Ведмедикові Кошовому, що сжегли майже полхутора, що убили старої людини; ні садистові Митьке Коршунову, що по-звірячому расправились із полоненими, з матір’ю Кошового; ні самому Григорієві, коли він рубав матросів, мстячи за себе, за брата, батька.

Насильство породжує насильство. Григорій чуйним розумом це розуміє. Він страждає тому, що став на грані двох почав, “заперечуючи обоє їх”.

Судячи із учинків, роздумам, переживанням Григорія, ми бачимо, що він часто шукає мирні шляхи рішення життєвих протиріч, не хоче відповідати жорстокістю на жорстокість: наказує відпустити полоненого козака, звільнити арештованих з в’язниці, кидається рятувати комуністів Котлярова й Кошового Міжусобиці вимотали Мелехова. Але людське в ньому не згасло.

От він на один день прийшов у рідний будинок, взяв на руки дітей… Як пахнуть волосся в цих детишек! Сонцем, травою й ще чимсь рідним. На очі Григорія навертаються сльози.

Він мріє ходити по м’якій землі із плугом, тужить за мирним життям, по Дону, по любові Ксенії… А замість цього кров, страждання, юрби полонених, непримиренна ненависть людей друг кдругу.

Чим більше втягував Мелехова круговорот громадянської війни, тим сильніше він мріяв про мирну працю: “Ніякою роботою не погнушаюсь. Моїм рукам працювати треба, а не воювати. Вся душа в мене изболелась”. І у своїх снах Григорій ходить по високих хлібах.

Ця туга за мирним життям, споконвіку властивій людині, найбільш дорогоцінне в змісті “Тихого Дону”. І сторінки, овіяні мрією про “гірко-солодке людське життя”, найбільш поетичні.

Талановитий художник, Шолохов надавав їм особливо важливе значення, уважаючи їх ключовими, що виявляють джерело мучень, причину трагедії Григорія Мелехова. Від горя, втрат, метань герой рано постарів, однак не розгубив людських почуттів.

Щирість, чуйність, здатність до співпереживання, співчуттю ми спостерігаємо в Григорія протягом всього його життя. І особливо ці якості виразні в завершальних частинах роману.

Героя потрясає видовище вбитих. От він ховає замучену жінку, безневинно вбитого доброго діда Сашку й дивиться у величезне небо, прислухається до землі, де продовжує кипіти життя Не раз ридання трясуть Григорія. Він випробовує почуття беззвітної жалості до людей, йому хочеться “відвернутися від бурлившего ненавистю, ворожого й незрозумілого миру”.

Але людини буває важко зупинити, коли розум його потьмарений цією ворожнечею. І докором Григорієві звучать слова його матері: “Ти Бог-те…

Бога, синок, не забувай…” Скорботний лик Божої Матері на каплиці, де був похований Валет, і напис говорили про те, що нора одуматися, припинити кровопролиття, згадати про призначення людини на землі Люди народжуються, умирають, радуються, горюють… І це прекрасно, уважає Шолохов. Страшно насильницьке переривання життя, на яке права не дане нікому.

Тому Шолохов не шукає правих і винуватих у війні, тому що немає виправдання вбивству Усе минущо, вічне лише життя… Своїм романом “Тихий Дон” письменник звертається й до нашого часу, учить шукати відповіді на життєві питання, визначати моральні цінності не на шляху нетерпимості й війни, а на шляху миру, гуманізму, милосердя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Основний негативний персонаж у романі “Тихий дон”