Огнев Олександр Васильович



Дата народження – 10 червня – 1925 Дата смерті – Огнев Олександр Васильович народився 10 червня 1925 р. у селянській сім’ї в селі Червоненьке Максатихинского району Тверской області. Після закінчення Лощемльской НСШ в 1940 р. надійшов учитися в Кимрское педучилище, закінчив у ньому перший курс.

Велика Вітчизняна війна перервала навчання. В 1941-1942 гг.

Працював на будівництві оборонної смуги, потім у колгоспі, у січні 1943 р. був покликаний у ряди Червоної Армії, служив у ній до квітня 1947 р.

На фронті командував стрілецьким відділенням в 29 гв. стрілецької дивізії, був поранений і контужений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня й медалями. В 1947-1949 гг. працював комсоргом, потім викладачем залізничного училища в місті Коканде.

Там же в 1948 р. закінчив зі срібною медаллю вечірню школу, а в 1949 р. заочно з відмінністю вчительський інститут. В 1950-1952 гг. працював учителем середньої школи № 58 р. Астрахані, в 1951 р. закінчив з відмінністю заочне відділення філфаку Астраханського педінституту, в 1952-1955 гг.

Учився в аспірантурі при Тамбовському педінституті.

В 1955 р. достроково захистив кандидатську дисертацію. Працював ст. викладачем Елецкого ( 1955-1958 гг.), Барнаульского ( 1958-1965 гг.

) педінститутів, доцентом Саратовского педінституту ( 1965-1967 гг.), Саратовского університету ( 1967-1975 гг. В 1971 р. А. Огнев був прийнятий у члени Сполучника письменників СРСР. В 1974 р.

Захистив докторську дисертацію, в 1977 р. одержав звання професора, в 1996 р. – заслуженого діяча науки РФ. З 1975 р. по 1994 р.

Він завідував кафедрою російської літератури ХХ століття Тверского університету, що завоювала серйозний науковий авторитет у літературознавців Росії. Під керівництвом Огнева 18 аспірантів захистили кандидатські дисертації. Він був отв. редактором 9 наукових збірників.

Йому привласнене звання Почесного професора Твгу. 10 років керував обласним суспільством книголюбів.

Був заступником голови вченої ради по присудженню кандидатських дисертацій у Твгу й членом такої ж ради в Московському й Тамбовському університетах. Виступав офіційним опонентом на захистах дисертацій у Москві, Ленінграді, Єкатеринбурзі, Одесі, Томську, Нижньому Новгороді, Тамбові, Тулі, Великому Новгороді й інших містах Огнев опублікував понад 270 робіт, у т. ч. 9 монографій, 4 навчальні посібники, дві повісті й ряд оповідань. Друкувався в журналах “Наш сучасник”, “Молода гвардія”, “Діалог”, “Сибірські вогні”, “Дон”, “Російська провінція”, “Нева”, “Жовтень”, “Волга”, “Російська література”, “Питання літератури”, “Література в школі”, “Російське мовлення”, “Алтай”, “Барнаул”, у наукових збірниках, газетах і щотижневиках “Правда”, “Правда-5”, “Правда Росії”, “Радянська Росія”, “Підмосков’я”, “Літературна Росія”, “Літературна газета”, “Парламентська газета”, “Народна правда”, “Відродження Росії”, “Ветеран”, “Росіянин Схід” і інших виданнях.

“Радянська Росія” сповістила 29.12.2001 р.: “За творчі досягнення в 2001 році Дипломом “Радянської Росії” нагороджується: професор із Твері Олександр Огнев – за нариси “Останній постріл”, “Чесність умирає, коли продається”. 30 грудня 2004 р. “Радянська Росія” повідомила: “Премію “Слово до народу” редколегія присуджує: професорові-літературознавцеві Олександрові Огневу – за системний огляд літературних процесів, відстоювання великої спадщини вітчизняної культури”. У своїх роботах досліджував прозу С. Антонова, своєрідність поетики оповідання, закономірності розвитку сучасної літератури, творчість М. Горького й особливості російського національного характеру, чеховські традиції в сучасній російській літературі, суспільно-політичні й литературно-естетические погляди М. Шолохова й своєрідність його добутків, викривав вигадництва про “співавтора” “Тихого Дону”.

У книзі “Любов, сім’я й доля Росії” простежив, як російська література в 19-м 20-м століттях розкривала вузлові моменти в історії сімейних відносин. Аналізуючи багато літературних і життєвих фактів, прагнув допомогти відновити зруйнований престиж сім’ї, протидіяти пропаганді розбещеності й розпусти, уседозволеності в особистих відносинах, оточити привабливим ореолом ідеал подружньої вірності, відповідальності за долю своїх дітей В “Повісті про несучасну любов” показав морально-психологічні складності в роботі й сімейному житті вчительки школи. У повісті “Хлопчиська, хлопчиська” (у ній чимало автобіографічного) зобразив сільського хлопчиська Алешу Синицина, що персоніфікує собою мільйони юнаків, які ступнули зі шкільної парти у війну й “країну заслонили собою”.

З 1945 р. по 1991 р. А. Огнев був членом КПРС, зараз поза партіями, у своїх виступах і друкованих працях виступає з народно-патріотичних позицій. У монографіях “Проти неправди про Велику Вітчизняну війну” і “Традиції, війна й доля Росії” він приділяє в них багато уваги відновленню історичної правди про Велику Вітчизняну війну, спростуванню тої брудної неправди, що вбивають у голову молодого покоління багато передач радіо й телебачення, статті в газетах і журналах. Відгуки про книги й статті Огнева надруковані в журналах “Російська література”, “Питання літератури”, “Філологічні науки”, “Літературний огляд”, “Новий літературний огляд”, “Нева”, “Радянська література”, “Волга”, “Дон”, “Сибірські вогні”, “Російська провінція”, “Російська мова” (Чехословаччина), у ряді книг, дисертацій і газет Ванни “Тритон”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Огнев Олександр Васильович