Ода Горация “До Мельпомене” у перекладах російських поетів

Слово вчителя. Напевно, кожний поет один раз замислюється про місце своєї поезії в житті суспільства, про долю своїх добутків. І, подумки перебираючи своє життя – своя творчість, – виділяє в ньому головне, думає про заслуги перед нащадками. Поети дуже часто наділяють свої міркування в поетичну форму.

У російській літературі традиція написання подібних віршів почалася з перекладу оди Горация М. Ломоносовим Що ми знаємо про Горации? До оди Горация зверталися багато поетів і ХVIII, і ХIХ, і ХХ століть.

Що залучало їх у цьому добутку? Навіщо

вони перекладали текст, з яким уже знаком росіянин читач? На ці питання ми спробуємо відповісти наприкінці нашої бесіди II. 1) А зараз я прошу вас згадати особливості жанру оди.

2) Читання вірша в перекладі М. Ломоносова 3) Які слова, вираження були незрозумілими при читанні? Знайдемо їх у довіднику куроку. Авфид – ріка в південній Італії, на батьківщині Горация. Аквілон – назва північного вітру в древніх римлян.

Олександрійський стовп – одне із семи чудес світу, маяк на острові Фарос. Він був неправдоподібно високим для того часу – 120 метрів. І з величезної висоти допомагав людям орієнтуватися

в тьмі Алцейской лірою. Альцей (Алкей) – давньогрецький лірик VII в. до н. е. Алкеева строфа – сполучення з 4 віршів, назване по ім’ю поета Алкея.

Перші два вірші складаються з 11 складів, третій – з 9, четвертий – з 10. Гораций увів алкееву строфу в римське віршування Давнус – Дафнис, легендарний цар Апулії, батьківщини Горация. Мельпомена – муза трагедії в греч. міф.

Вірші еольски. еолийские (по найменуванню одного із грецьких племен) вірші вважалися зразком давньогрецької лірики; розроблені в латинській поезії переважно Горацием. Дельфийским лавром. У Дельфах перебував головний храм Аполлона, священним деревом якого вважався лавр 4) Тепер, коли з незнайомими словами й вираженнями ми розібралися, вірш читати легше?

Що утрудняє читання? Навіщо авторові необхідні слова “високі”, старослов’янізми? А тепер, для кращого розуміння тексту, пропоную звернутися до композиції вірша.

Вступ – “Я знак безсмертя собі воздвигнул…” ? Як автор підкреслює міцність свого “знака безсмертя”? Вище пірамід і міцніше міді, Що бурхливий аквілон сотреть не може, Ні безліч століть, ні їдка стародавність? Чому поет звертається до образа пірамід? Розвиток теми – говорить про час і простір, де буде безсмертна поезія: Не зовсім я вмру, але смерть залишить Велику частина мою, як життя скончаю.

Я буду зростати всюди славою, Поки великий Рим володіє світлом Де швидкими шумить струменями Авфид, Де Давнус царював у простому народі… ? Є чи границі в просторі для слави його творчості? Я буду зростати всюди славою, Поки великий Рим володіє світлом Де швидкими шумить струменями Авфид, Де Давнус царював у простому народі… Безсмертя поета пов’язане з вічною славою держави? Чим пишається поет?

Про які заслуги розповідає нам у вірші? Батьківщина моє мовчати не буде, Що мені беззнатної рід препятством не був, Щоб внесть в Італію вірші еольски И перьвому дзенькати Алцейской лірою.. Взгордися праведною заслугою, муза, И увінчай главу Дельфийским лавром.. Гораций пишався тим, що вніс “в Італію вірші еольски” (тобто грецькі): першим переклав грецькі оди на латинську мову, увів у римське віршування чотиристопну строфу грецького поета Алкея.

Гораций був незнатного роду. Незнатний рід не перешкодив йому стати першим поетом: “мені беззнатної рід препятством не був”. Висновок – звертання Кмузе. Взгордися праведною заслугою, муза, И увінчай главу Дельфийским лавром Звертання до музи в останніх рядках – не тільки думка про заслужене визнання, але й важлива думка про безсмертя поетичного дарунка.

Лавр – символ безсмертя? Визначите віршований розмір, яким написана ода. Двоскладовий розмір – ямб.

Рядка нерифмованни. Це надає віршу чіткість, карбованість? Як жанр вірша – ода – допомагає розкриттю думки вірша?

Ода – вірш, що виражає захоплені почуття, які збуджує в поеті якась велика людина або подія. Тут говориться про роль поезії в житті людей. Про те, що створене поетом робить його безсмертним. Високий зміст передається “високою” лексикою (знак, воздвигнул, вище, сотреть, безліч, їдка стародавність… ; античні образи – Аквілон, Рим, Авфид, Дафнус).

Переклад Ломоносова відповідає классицистическим одам. Для цього напрямку важлива цивільна позиція особистості. Поет зв’язує поетичне безсмертя зі славою держави, затверджуючи гражданственность поезії. Він зберігає й трехчастное будову: теза – міркування – висновок Чому Ломоносов звертається до цієї оди?

Чим вона близька йому? Ломоносов, як і Гораций, був незнатного роду. Але це не перешкодило стати відомою людиною, а головне – служити Батьківщині, приносячись користь.

Ломиносів також вніс неоціненний вклад у розвиток вітчизняної поезії. Але тут мовлення не тільки про себе. Автор міркує про призначення поезії III.1) Читання оди в перекладі Державіна 2)Спостереження за композицією Вступ – “Я пам’ятник собі спорудив чудесний, вічний…” У Ломоносова – “знак безсмертя”, у Державіна – “пам’ятник”. Які епітети ха
рактеризують “пам’ятник”? ? Які докази міцності пам’ятника ми зустрічаємо в Державіна? Металів твердіше він і вище пірамід; Ні вихор його, ні грім не зломить швидкоплинний, И часу поле його не розтрощить? Гляньте на цю частину вірша Ломоносова.

Які думки виникають при порівнянні уривків? (Читається легше, текст зрозумілий, у Ломоносова повтор ні…не підсилює вповільнену велич, а в Державіна підсилює заперечення, підкреслюючи міцність пам’ятника). Додамо, що Державін заміняє античні образи росіянами, у нього більше епітетів; тому й звучання вірша більше емоційне. “Грім…швидкоплинний”, “часу поле” підкреслюють скороминущість усього земного й вічність “пам’ятника”. У вірші є рима: перехресна? Про які заслуги говорить Державін у своєму вірші?

Що перший я дерзнув у забавному російському складі Про чесноти Фелици виголосити, У серцевій простоті розмовляти про бога И істину царям з посмішкою говорити Державін цінував “забавний склад”, створений їм (змішання “високої” і “низкою” лексики), перетвореннях у жанрі оди (показав можливість “розмовляти” і “з посмішкою правду говорити”). Розвиток теми – безсмертя в часі й просторі: Так! – весь я не вмру, але частина мене більша, Від тліну втікши, по смерті стане жити, И слава зросте моя, не в’янучи, Доки славянов рід вселенна буде шанувати Слух пройде про мене від Бєлих вод до Черних, Де Волга, Дон, Нева, з Рифея ллє Урал; Всяк буде пам’ятати те в народах неисчетних, Як з безвісності я тим відомий став… ? Який простір охоплює слава поета? Доки буде вона існувати?

Повернемося до перекладу Ломоносова. У чому бачите різницю? На відміну від Горация й Ломоносова, що зв’язували своє безсмертя з існуванням держави, Державін говорить про повагу до справ своїх співвітчизників.

У Горация говориться про цінність його добутків для римлян, у Державіна для росіян. Висновок – звертання Кмузе. Про муза! загордися заслугою справедливої, И, знехтує хто тебе, сама тих нехтуй; Непринужденною рукою неквапливої, Чоло твоє зарозвівайся безсмертя вінчай Державін уважав, що поет повинен пишатися справедливою славою.

Але він розумів, що одностайного схвалення його новаторства сучасниками не буде. Тому з’являється рядок: “И, знехтує хто тебе, сама тих нехтуй…”. 3) Вірш Ломоносова – близький до тексту Горация переклад.

Державін на основі тексту Горация створив свій добуток: Зберіг основні думки оригіналу, але, застосовуючи їх до себе, вносить виправлення: “слава зросте… доки славянов рід вселенна буде шанувати”; Гораций причину слави пояснює коротко, Державін докладніше; і говорить не тільки про чисто поетичні заслуги (“істину царям з посмішкою говорити”); римський поет просить музу увінчати його лавровим вінком, Державін же додає від себе важливу думку: “И знехтує хто тебе, сама тих нехтуй”. IV.1) Читання вірша “Пам’ятник” А. С. Пушкіна 2)Композиція вірша Вступ – “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” ? Чому поет підбирає епітет нерукотворний? ? Які докази безсмертя такого пам’ятника наведені в тексті? Чому поет відмовляється від перерахувань сил природи, які можуть знищити пам’ятник? Чому рядка “Ні вихор його, ні грім не зломить швидкоплинний, /И часу поле його не розтрощить” у Державіна, “бурхливий аквілон сотреть не може, /Ні безліч століть, ні їдка стародавність” у Ломоносова замінені поетом? (У Пушкіна пам’ятник – нерукотворний.

Ні перерахування сил природи, які можуть цей пам’ятник зруйнувати. Як зруйнувати нематеріальний пам’ятник? Але такому “знаку безсмертя” теж існує погроза: забуття.

Тому другий рядок: “До нього не заросте народна стежка…”). ? Звернемося до довідника до уроку. Що ми довідаємося про вираження Олександрійський стовп? Що ми знаємо про долю цього маяка?

Чому Пушкін заміняє піраміди іншим образом? Розвиток теми – безсмертя в часі й просторі: Ні, весь я не вмру – душу в заповітній лірі Мій порох переживе й тленья втече – И славний буду я, доки в підмісячному світі Живий буде хоч один пиит. Слух про мене пройде по всій Русі великої, И назве мене всяк сущий у ній мова, И гордий онук Слов’ян, і Фін, і нині дикої Тунгус, і друг степів Калмик? Як довго протриває слава його поезії? (“… доки в підмісячному світі/Живий буде хоч один пиит”).

Не доти, поки існує держава або рід слов’янський, а поки існує людство. “Підмісячний мир” – це вся земля, простір не обмежений географічними рамками? Які заслуги роблять безсмертної поезію? Що почуття добрі я лірою будив, Що в моє жорстоке століття восславил я волю И милість до занепалого призивався Безсмертної поезію робить її гуманізм. Слова “почуття добрі я лірою буд