Образ князівни Марьі в романі «Війна і Мир»
У романі «Війна й мир» Толстої малює майстерно й переконлива кілька типів жіночих характерів і доль. Рвучка й романтичная Наташа стає в епілозі роману «плідною самкою», осередком материнських життєвих енергій. Гарна, розбещена й екзотично дурна княгиня Елен Курагина, що втілила в собі всі достоїнства й недоліки столичного суспільства, княгиня Друбецкая — мати-квачка, юна «маленька княгиня» Ліза Валконська — ніжний і ськорботний ангел оповідання, і, нарешті, князівна Марья, сестра князя Андрія.
Князівна безвиїзно проживає
А от портрет князівни: «Дзеркало відбило некрасиве слабке тіло й худу особу». І далі Толстой немов уражений побаченим: «Ока князівни, більші, глибокі й променисті (начебто промені теплого світла іноді снопиками виходили з них), були так гарні, що дуже часто, незважаючи на некрасивість усього особи, очі ці робилися привлекательнее
Те, що ока — дзеркало душі, загальне місце. Але душу князівни дійсно прекрасна, добра й ніжнО. І це її світлом лучаться очі Марьи. Князівна Марья розумна, романтична й релігійнО.
Вана покірно переносить ексцентричне повадження батька, його глузування й глузування, не перестаючи неськінченно глибоко й сильно любити його. Вана любить «маленьку княгиню», любить сваго племінника Миколи, любить її компаньйонку, що зрадила,-француженку, любить брата сваго Андрія, любить, не вміючи виявити це, Наташу, любить порочного Анатоля КурагинО
. Її любов така, що всі находящиеся поруч підкоряються її ритмам і рухам і розчиняються в ній. Товстої наділяє князівну Марью дивною долею. Він реалізує для неї будь-які, самі сміливі романтичні мрії провінційної панянки. Вана переживає зраду й смерть близьких, неї рятує з рук варогів бравий гусар Николинька Ростов, її майбутній чоловік (як отут не згадати Козьму Пруткова: «Якщо хочеш бути гарним — ходи в гусари»).
Довге томління взаємної закоханості й залицянь, і наприкінці — весілля й щасливе сімейне життя. Іноді ськладається враження, що автор добірно й розумно пародіює незліченні французькі романи, які були невід’ємною частиною «жіночого миру» і значно впливали на формування духовного миру російської панянки початку XIX століття. Звичайно, це не пряма пародія. Товстої занадто великий для цього.
Особливим літературним прийомом він щораз выва-‘ літ князівну Марью за межі сюжету.
Щораз здрава й логічно вана осмислює будь-яке «романтичне» або близьке до цього сполучення подій. (Згадаємо її реакцію на адюльтер Анатоля Курагина й француженки Бурьен.) Її розум дозваляє їй стояти обома ногами на землі. Її розвинена романами мрійність дозваляє їй мислити якусь паралельну, другу «романтичну» реальність. Її релігійність виникає з її морального почуття, а вано добросердо й відкрите миру. Безсумнівно, у цьому контексті привертає увагу її літературна попередниця. Це, звичайно ж, Лизанька з «Піковаї дами» ПушкінО.
У деяких випадках малюнок їхніх доль збігається до дріб’язків. » Лизаве-Та Іванівна була домашньою мученицею, — пише Пушкін, — вана розливала чай і одержувала догани за липший шматок цукру; вана вголос читала романи й винувата була у всіх помилках автора». Як отут не згадати життя князівни Марьи з її батьком у Лисих Горах і в Моськві! В образі князівни Марьи набагато менше літературної типовасті й набагато більше живаї трепетної душі й людської привабливасті, чим в інших жіночих персонажів роману.
У її долі разом з автором живу участь приймаємо й ми, читачі. У всякому разі, щире задовалення доставляє опис її затишного сімейного щастя з обмеженим, але глибоко коханим чоловіком серед дітей, рідних і близьких.