Образ антигероя й засобу його створення в одному з добутків російської літератури xx століття

Твір по літературі: Образ антигероя й засоби його створення в одному з добутків російської літератури xx століття

Нині я знищений. Уничтоженье це

Було зустрінуто радянським суспільством с…

Радістю…

З листа М. А. Булгакова

Уряду СРСР

Здавна прийнято ділити персонажів літературного твору на позитивних і негативних, героїв і антигероїв, причому багато великих письменників визнавалися, що образи останніх жадали від них ще більше сил і майстерності, чим образи перших

Я довго думала, про кого написати у своєму творі,

поки не зрозуміла, що найбільш послідовним антигероєм у російській літературі є Поліграф Полиграфович Кульок, настільки геніально виписаний великим Майстром, що став уже фігурою загальної

Повість написана в 1925 році, коли було сформульоване основне завдання, що коштує перед радянськими письменниками: створити образ героя часу, що повністю розірвало всі зв’язки з минулим. Але чи може людина жити без минулого, без корінь, без традицій? “Жорстоким досвідом, приреченим на невдачу”, назвав М. А. Булгаков цей заклик і у відповідь на вимоги дати героя запропонував читачеві гротесковий образ антигероя

Дія

повести починається з того, що професор Преображенський (як значна ця мовець прізвище!) заманює до себе бездомного пса, щоб потренироваться в проведенні пересаджень гіпофіза. Цьому повсякденному спочатку події в той же час доданий масштаб завдяки явним літературним ремінісценціям: “хуртовина, вітер, бездомний пес, “буржуй”, що почастував його ковбасою, а через вулицю перекинуть плакат”. Довідалися?

Звичайно ж, перед нами своєрідна пародія на перший розділ поеми А. Блоку “Дванадцять”. Але те, що повинне було в 1918 році передати розмах революційної стихії, тепер обернулося іншим: тухлою їжею в столовках, представниками нової влади, нахабними й грубими

Перетворення Кульки в Шарикова й усе, що за ним пішло, вдало вписується в цю абсурдну й дику ситуацію. Іншими словами, фантастичне допомагає розкрити всю бездарність нового мироустройства.

У результаті проведеної операції прихилистий, хоча й хитруватій Кульці перетворюється в тупого, здатного на зрадництво, хамуватого люмпена. Втім, чому тут дивуватися? Адже псові пересаджені органи Клима Чугункина, п’яниці й злочинця, якого від в’язниці врятувало “пролетарське походження”.

В образі новоспеченого “героя” фантастичн і реальне виявляються тісно злиті, а в результаті цього перед нами з’являється “у всій вроді” “нова людина”, що порвала всі зв’язки спрошлим.

М. А. Булгаков в образі Шарикова викриває всі атрибути нового часу. Йому огидна зайва його політизація. Ледь уставши на задні лабети, Кульок уже читає переписку енгельса з Каутским, висуваючи при цьому гасла, настільки характерні для тих, хто коштує у влади: “…Голова пухне.

Взяти всі, та й поділити…”.

Кульок твердо впевнений, що є “пролетарем”, адже він нічого не має: ні минулого, ні розуму, ні власного будинку. Зате сьогодення – його час, і от уже він знаходить посаду “завідувача підвідділом очищення міста Москви від бродячих тварин” (позначилася споконвічна ненависть до котів!) і міняє свій зовнішній вигляд: “На ньому була шкіряна куртка із чужого плеча, шкіряні ж потерті штани й англійські високі чобітки…”. Який же начальник без шкіряної куртки?!

Однак нова влада, відкинувши минуле, пильно стежить за тим, як поводилися громадяни до й після революції, тому що це єдиний спосіб виявити неблагонадійних. Не маючи власної біографії, Кульок вирішує скористатися найбільш типовою:

– Отчого у вас шрам на чолі? Потрудитеся пояснити цій дамі, – вкрадливо запитав Пилип Пилипович

Кульок зіграв ва-банк:

– Я на колчаковских фронтах поранений, – пролаял він

Як відомо, гротеск – це тип образності, заснований на фантастиці, гіперболі, сполученні протилежностей. Тому прийом антитези відіграє більшу роль у повісті. На тлі професорського кабінету з лампою під зеленим абажуром, опудалом сови, символом мудрості, відбувається пияцтво, лов бліх, погоня за котами. От він, нова людина!

Він не був би таким страшним, якщо б не мав свого двійника, члена домоуправління Швондера, що робить Шарикова в “товариші”, вселяє йому думка про його “пролетарське походження”, надихає писати доноси. Скількох же антигероїв породило цей аморальний час!

Професор Преображенський виправляє свою помилку: злісний Кульок знову перетворився в добродушної Кульки. Але адже залишився Швондер, не усунута “розруха в головах людей”, тому, я думаю, фінал повести відкритий

7 травня 1926 року на квартирі М. А. Булгакова був проведений обшук, під час якого була арештована (саме арештована!) рукопис “Собачого серця”. Тільки в 1987 році повість була опублікована в Росії. Мені здається, що цей самий провісний добуток великого Майстра, у якому він застерігає нас: революція не може виховати в людині високу духовність, повагу до особистості, усвідомлена відношення до що відбувається: все це можливо лише в процесі еволюційного розвитку суспільства й людини