Неоромантизм поезії Олени Теліги



Романтизм Як літературна течія виник на початку XIX сторіччя, але відновився через сто років в оновленій формі – неоромантизму. З самого початку головними темами романтизму були протиставлення мрії й дійсності, буденного та героїчного, надзвичайного. Романтики зображували виняткові, особливі характери, що розкривалися у надзвичайних обставинах, але якщо власне романтизм часто грішив відривом від дійсності, прагненням зобразити екзотичні й навіть фантастичні ситуації, змальовані химерними, контрастними і яскравими фарбами, представники

неоромантизму описували тими ж засобами дійсність першої половини XX століття, насичену реальними революційними перетвореннями, війнами, боротьбою. Великі, надзвичайні події відбувалися на очах поетів і письменників, їх не треба було переносити в потойбічний світ, історичне минуле або у далекі країни.

Більше того – значна частина митців безпосередньо брала участь у боротьбі, а не лише оспівувала борців, що, природно, створювало реалістичність через справжнє знання теми.

Початок будь-якої історичної буремної доби мимоволі пробуджував у людях мрії й надію, вимагав не лише раціонального, а й емоційного

трактування того, що відбувалося. Але, крім більшої наближеності до дійсності, неоромантизм мав ще одну суттєву відмінність від течії-попередника: політичне зумовлення, що розкидало естетично близьких митців по різних таборах – “революційної романтики”, що ідейно грунтувалася на своєрідному месіанізмі світової пролетарської революції, та неоромантизму національно-визвольної боротьби, що набув розквіту трохи пізніше: напередодні й під час Другої світової війни.

Особливе місце посідає у цьому напрямі “Празька школа” українських письменників, учасниками якої були такі яскраві митці як Євген Маланюк, Олекса Стефанович, Юрій Драган, Олег Ольжич, Юрій Липа та Олена Теліга. Неоромантичні засади підсилювалися у цієї групи синтезом символістичних, імпресіоністичних і реалістичних засобів поетичного творення. Творчість О. Теліги вирізнялася серед творчості інших представників “Празької школи” особливою темою, яку можна назвати “кохання і боротьба”, або “чоловік і жінка у боротьбі”. Цей мотив виник не випадково: його покликала до життя біографія самої Олени Теліги.

Ця жінка, що у дитинстві не знала навіть української мови, після одруження стала одним з видатних діячів українського національно-визвольного підпілля і загинула у боротьбі з німецьким фашизмом. Хто сказав, що великі почуття лишилися у сивій давнині? Кохання привело О. Телігу до боротьби Та залишилося в її творчості назавжди. Ії вірші мають автобіографічний елемент, але не зводяться до автобіографії. Швидше це розмірковування над ролями чоловіків і жінок, що пристали до боротьби, які, на думку О. Теліги, не однакові:

Бо ми лише жінки. У нас душа – криниця, З якої ви п’єте: змагайся і кріпись.

Інакше кажучи, на її думку, призначення жінки – морально підтримувати чоловіків-борців, надихати їх на боротьбу, а вже потім брати у ній участь особисто, бо саме життя не дозволяє зі спокійною совістю обмежуватися господарством і звичними “жіночими обов’язками”:

Що нам щастя солодких звичок У незмінних обіймах дому – Може завтра вже нас відкличе Канонада грізного грому.

Чоловіки мають бути першими, їхня справа – відкривати нові шляхи й ста

Вати до бою, бути першопрохідцями боротьби, подавати приклад. Та це не озна

Чає, що жінки лишаються пасивними:

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть Без металевих слів і без зітхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерты

Отже, розмежування ролей, але водночас і єдність в ім’я спільної ідеї – визволення Батьківщини. Боротьба майже така сама, але й інша: в ній менше Жорстокості, більше жертовності та катхигнжя, менше крові та більше мрії, романтики у кращому значенні цього слова, більше світла. Цим, насамперед, і приваблює поезія Олени Теліги: чуттєва, емоційна, але позбавлена манірності та “зітхань даремних”.

Не кожен здатен аберегти туманність у вирі боротьби, але Телізі це вдалося. Тому не треба забувати, звертаючись до поезії національно-визвольної боротьби, про вірші Олени Теліти, як про гуманність, збережену в часи непримиримості й вимушеної жорстокості. Ніколи не варто забувати про світло й радість життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Неоромантизм поезії Олени Теліги