Може знадобиться

Приємно працювати вчителю, якщо діти активні, допитливі, охоче приймають участь у різноманітних конкурсах. Нещодавно відбувся районний та міський тур Всеукраїнського конкурсу відгуків на сучасну українську прозу для дітей. Від нашого класу прийняли участь у конкурсі 8 учнів.

Члени журі відмітили, що роботи всіх наших учнів відзначаються особливою оригінальністю. Перше місце у районі і друге у місті — такі досягнення учнів класу. Усі інші роботи цих конкурсантів зацікавили члена Асоціації літераторів м. Кривого Рогу, члена Спілки письменників Санкт-Петербургу Чичкан Т. О., будуть приймати участь у виставках найкращих дитячих робіт і відправлені до області.
А ось до Вашої уваги твір Коктиша Едіка. Ця конкурсна робота у номінації «Твір за прислів’ям» зайняла І місце у районі, представлена на міський тур. Побажаємо автору успіхів.
Роботу можна використати для позакласного читання.
ТВІР ЗА ПРИСЛІВ’ЯМ
НЕ МІСЦЕ КРАСИТЬ ЛЮДИНУ, А ЛЮДИНА МІСЦЕ
Колись дуже давно в нашому селі жив молодий парубок. Його звали Микола. Не подобалось йому рідне село. Не милою була рідна хата, навіть не до душі були степи і лани.

Птахи коло нього не співали, і все вважалося сірим і сумним.
Весь час він мріяв про краще життя, про велику оселю, квіти коло будинку та прозору річку за вікном. Але нічого цього в нього не було і він чекав якогось дива.
Якось рано-вранці Микола зібрав свої деякі речі і вирушив у далеку дорогу. Батьки благали сина не залишати їх. Сусідам було цікаво дізнатися, куди це він зібрався. Але у парубка на все була лише одна відповідь: «Я йду шукати кращі землі, де здійсняться всі мої мрії!»
Так почалося його нове життя — життя мандрівника. Багато років Микола ходив з одного міста в інше, перетинав нові кордони, та так і не знайшов свого «райського куточку.» Він бачив сотні розкішних осель, перепливав багато стрімких річок, вдихав аромати чудових квітів. Але ж це все належало не йому.

А місце його мрії не чекало свого господаря з розкритими обіймами.
І через декілька років Микола повернувся на рідну землю ні з чим. Але ні! Ці роки, що він провів у мандрівках, зробили його мудрим.

Парубок повернувся додому не у розпачі, а з певною метою. І вже на запитання односельців у Миколи була інша тверда відповідь: » Не місце красить людину, а людина місце».
Тепер на краю села стоїть величезний будинок, а під вікном — безліч різних квітів. Вони такі чудові та яскраві, їх аромат наповнює усе село. Це аромати різних країн, бо у своїй давній мандрівці Микола збирав по всіх куточках світу насіння для майбутнього садочка.

А та засмічена і забруднена річка за селом?! Наш мрійник розчистив її від бруду, мов випустив невільницю — красуню. Річка біжить, блищить, переливається всіма кольорами веселки.

Тут співають пташки, чути дитячий сміх.
«Але чиї це діти?», — спитаєте ви. Це маленькі онучата діда Миколи, що живе у крайній хаті. Ввечері він пригорне своїх дітлахів і тихенько промовить: «Не місце красить людину, а людина місце!»
P. S. Якщо стаття стала у пригоді, залишіть, будь ласка, коментар або оцінку.