Мої роздуми над романом А. Головка “Бур’ян”
Після виходу у світ роману А. Головка “Бур’ян” з’явилося багато критики та рецензій, у яких вказувалося на значущість твору і його виняткову роль як непересічного явиша в літературі. Саме соціально-політичний резонанс, широта охоплення дійсності, грунтовне виявлення її основних закономірностей, витончена художня досконалість (він так багато допрацьовувався!) твору, його сконденсована епічність дозволили спочатку читачам, а потім і видавцям та критикам (та й авторові) віднести “Бур’ян” до романної жанрової форми.
Які
Стає зрозуміло, що після революції розпочалися інтенсивні пошуки нових форм володіння землею і господарювання на ній.
Письменницьке проникнення в життєві процеси, класову боротьбу, психологію героїв стало грунтовнішим, підпорядкованим головним проблемам тодішнього села
Давид весь час перебуває на вістрі нових думок, ідей, практичних справ, які йдуть з сшої народної гущі. Так, він з активом потурбувавсь, щоб у хаті-читальні і стіннівка виходила, і щоб ^уди надсилали передплачені ним центральні газети. Контакт Давида з людьми подається, як прогес безперервний. Минає кілька тижнів його спілкування з односельчанами, і ми переконуємося, який чутливий Давид до вимог часу.
На його думку, слц уже покинути біля припічка гнутися, час вийти ха. широку дорогу. А тому треба із “підпілля свого в хату-читальню вилазити”.
Давид – не самотник, не одинак герой, просто на його долю як організатора села випаю надто багато випробувань, та ще й яких. І осноіна його зброя – слово, мовлене чи писане. Незважаочи на романтичну вдачу героя твору, підвищену емоційність, у змалюванні його А. Головком перевокають реалістичні принципи зображення.
У другому таборі, на протилежному боці, – куркулі, які намагаються повернути життя назад. Найбільш огидним є Матюха, який, Можливо, нагадує якусь жахливу потвору. Мораліна деградація Матюхи почалася, на мою думку, давхо, адже людина зненацька не може стати такою їахабною, безпринципною.
Ще до того ж він дуже любить хизуватися своєю “партійністю” таучаст” в партизанському русі. Насправді ж – це лише іусте хизування. Воно нікому не приносить корисі. “Матюха – страшне було слово”. І те, що Матюха сприймає світ здебільшого крізь призьму горілчаніх випарів, постійно комусь погрожує, вдається до бійки, самосуду, поводиться брутально, мало не з викликом та все іменем влади, – йде не від сили його чи правоти, а від страху за власне нікчемне життя. Та й оті його окрики: “Ану, розступись!”, “В баранячий ріг скрутю!”, “Розійдись мені січас!”, “Вишвирну, як кошеня, за двері!”, “Геть мені з зборів” та інші, – теж від страху та бажання вислужитись перед “своїми”.
З самого початку Матюха постає перед читачем не як якийсь ідеологічний борепь чи. “сильна” натура, а моральний покруч, слухняне знаряддя в руках класових ворогів, спільник бандитів типу Сахновського.
На мою думку, А. Головко дуже переконливо зобразив еволюцію від стихійного учасника революції до звичайного анархіста, бандита і п’яниці. Калічена російська мова, жорстоке, брутальне ставлення до людей, зовнішність (“шапка кудлата була збита на потилицю, пика червона; ось-ось, здається, репне на ній шкура”) постійно ііагадують, що Матюха недалеко втік від типових держиморд, прислужників старого світу.
Я вважаю, що письменник не знаходить жодних “пом’якшуючих” моментів у біографії подібного типу, які б хоч якось виправдовували деградацію героя. Більше того, письменник явно вдається до сатиричних засобів і в змалюванні портрета, і в натуралістичному “заниженні” образу за допомогою, здавалося б, незначущих дрібниць (“гикнув”, “сплюнув”, “матюкає”, “пожадно глянув на чарку” таін.) З кожною новою сторінкою роману А. Головко показує химерне переплетення старого і нового. Почувши “запах бур’яну сухого”, ідо “війнув з давнини”, Давид Мотузка мрією переноситься в майбутнє, коли в Обухівці будуть “будинки великі”, “великий сад”, електростанція, ферми…
Натомість З’являється запах справжнього, свіжого бур’яну, який ніби лізе з усіх шпарин, а Давид бреде в ньому. Давид Мотузка перемагає куркулів, і хоч це тяжка перемога, яка дістається кров’ю, все ж бур’ян вирвано. Давид йде крізь бур’ян, запустіння. Він вбачає у цьому засиллі бур’янів загрозу кращому життю і знаходить вихід, послуговуючись житейською мудрістю: “Коли хазяїн приходить на ниву й бачить, що глушать бур’яни, він убродить у хліб тоді й вириває їх з корінням”.
Селяни на чолі з Давидом Мотузкою “виривають з корінням” Матюшину зграю, тепер перед ними “дорога в ранкову далечінь”. Можливо, прийде час, коли й перед нами відкриється ця “дорога”, коли й ми зуміємо “вирвати з корінням” увесь “бур’ян”, бо все ж таки паростки його залишилися. Як хочеться в це вірити!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...