Моя улюблена новела Євгена Гуцала

Мені дуже сподобалося оповідання Є. Гуцала “Вигадники”, де героями є Михайлик та Надійка. Вони навіть чимось схожі поміж собою: у обох біляве, як льон, волосся, вони захоплено пізнають навколишню природу. Себе ці діти відчувають її частиною, уявляють, що вони квіти, вірять, що можна викликати вітер або дощ.

Але Надійка більш жвава і тому має першість під час ігор та розваг.

Мабуть, через це вона і сподобалася мені більше. Мати Михайлика каже про Надійку: “Бачиш, тільки вчора-позавчора приїхала з міста в гості до своєї бабуні Кирилівни,

а швидко оговталася в селі, вже й верхи на Михайликові їздить, доскоцька з неї дівка виросте, коли вже змалечку така”. Та мені здається, що мати недооцінює сина, бо він також може наполягати на своєму, може проявляти свій характер.

Це ми бачимо у сцені, коли хлопчик наполягає на тому, аби мати залишила цуценя. Спочатку він “тьмяніє синіми очима”, а згодом іде просити дозволу до батька. Ми раптом відкриваємо для себе іншого Михайлика – рішучого і наполегливого.

Та й сама мати вже по-іншому дивиться на свого сина і розуміє, шо не дуже вже й “поїздиш на ньому верхи”.

На перший погляд здається,

що у новелі “Вигадники” немає особливо цікавого сюжету. Але не завжди запам’ятовуються твори із захоплюючими подіями. Невелика розповідь про дружбу Надійки та Ми-кайлика зворушила душу якоюсь внутрішньою чистотою, щирістю та променистим світом дитячих уявлень, мрій та проблем.

Коли я читала “Вигадників”, то мені здавалося, що я сама знаходжусь поруч з героями оповідання, розважаюся та переживаю разом’із ними. Мені б дуже хотілося, аби і мене вони назвали своїм другом. Євген Гуцало у своїх новелах, повістях і романах змалював багато персонажів-дітей, які чарують читачів неповторністю характерів, чистотою своїх почувань і помислів. На противагу цій чистоті письменник викриває і вади у серці та поведінці деяких героїв, ніби пропонуючи нам самим замислитися і дати їм власну оцінку.