Мова як система

Мова як система

Система – це певна впорядкованість взаємопов’язаних елементів, які становлять єдине ціле.

За своїм складом системи бувають однорідні {гомогенні) й неоднорідні {гетерогенні). Мова в цілому – це неоднорідна система: у ній поєднуються взаємозалежні елементи різного характеру, які утворюють підсистеми, що перебувають у різних ієрархічних стосунках (наприклад, слова як частини мови входять водночас і в лексичну, і в граматичну системи).

За кількістю елементів системи бувають закриті (з точно визначеною кількістю елементів) і відкриті (з довільною кількістю елементів). Мова в цілому – відкрита система: вона дає

Змогу як вилучати зі свого складу окремі елементи, так і включати нові (наприклад, наявність архаїзмів і неологізмів, поява і зникнення деяких граматичних значень тощо). Проте окремі її підсистеми скоріше закриті, ніж відкриті (наприклад, в українській мові три особи дієслова, сім відмінків, шість голосних фонем тощо).

Щодо впорядкованості, то мова, будучи в цілому строго системною, допускає використання також несистемних елементів (винятки). Ступінь упорядкованості мови тим більший, чим довше вона розвивається, оскільки в процесі її функціонування людська пам’ять усуває з неї все, що не відповідає системі, порушує її. Українська мова належить до високо впорядкованих: у ній якщо й трапляються винятки, то вони стосуються переважно запозиченої лексики.

Основні функціонально-структурні компоненти мови. Мову складають три основні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для реалізації їх). Кожен із цих складників виконує свою специфічну роль.

Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Завдяки звукам мова набуває відчутної форми: ми матеріалізуємо свої думки, чуємо свого співбесідника, а співбесідник чує нас. Зі звуків, по-різному поєднуючи їх, будуємо слова і форми слів.

За допомогою лексики ми членуємо світ на окремі елементи й даємо їм назви. Слова позначають різні предмети, явища, властивості та деякі зв’язки між ними. Коли ми спілкуємося, коли передаємо іншій людині чи людям певну інформацію, то замість предметів і явиш як символи їх використовуємо відповідні слова.

Граматика виражає зв’язки між предметами та явищами й деякі найважливіші властивості буття. За допомогою її засобів ми з окремих слів монтуємо моделі подій, явищ, станів тощо, тобто творимо осмислені речення і таким чином передаємо потрібну інформацію.

Названі основні функціонально-структурні компоненти мови мають власну, певним чином організовану систему засобів, потрібних для виконання мовою своїх функцій.

Рівні вираження змісту. Коли

Йдеться про побудову висловлювань для передавання певного змісту, то в цьому разі виділяються ієрархічні (від найнижчого до найвищого або навпаки) рівні вираження.

Найнижчий рівень – фонемний. Фонеми (окремі типові звуки, або звукотипи) самі по собі змісту не виражають. Але з них будуються всі виші рівні мовлення.

Наступний рівень, який виражає тільки найзагальніші елементи змісту, – морфемний.

Морфеми – стандартизований, наділений певним значенням будівельний матеріал для слів. Вони призначені для побудови слів і існують лише в складі слів.

Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту. Однак саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає. А для того щоб увійти до складу конкретного речення, слово набуває певної форми, тобто стає словоформою.

Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного змісту. У словосполученні всі значення слова, непотрібні для вираження саме цього змісту, відсікаються, залишається тільки актуальне значення.

Зміст виражається реченням. Але часто одного речення буває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речення входить у текст як його складова частина, пов’язуючись певним чином з іншими реченнями.

Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема -> морфема -> слово -” словоформа -“словосполучення -> речення -” текст) забезпечує економне й досить точне вираження змісту.

Мовні засоби і мовлення. Мова

Як людський феномен існує у двох тісно взаємопов’язаних психічних процесах: в уяві як набір мовних засобів і схем та в мовленні під час творення речень і тексту. Оскільки українське слово мова означає водночас і “набір мовних засобів”, і “мовлення”, то для розрізнення цих двох понять перший стан називатимемо мовними засобами, другий – мовленням.

Мовні засоби – явище ідеальне (вони лише уявляються), мовлення – матеріальне (воно має чуттєву, звукову

Оболонку). Мовні засоби на письмі відображаються в словниках та граматиках (підручниках, посібниках, довідниках). Мовлення письмово фіксується у вигляді текстів (починаючи від записки, телеграми й закінчуючи кількатомовими романами).

Мовні засоби являють собою строго організовану ієрархічну організацію одиниць спілкування, де все існує в певній системі (система фонем, система морфем, система відмінків, система дієслівних форм, системи слів тощо); мовлення має лінійний характер, де кожен його елемент іде один за одним – звук за звуком, слово за словом і т. д.

Мовні засоби існують у нашій уяві у вигляді ідеальних, певним чином згрупованих образів фонем, морфем і слів разом з їхніми лексичними значеннями (узагальненими образами фрагментів дійсності), а також схем можливих поєднань їх (граматика). Завдяки цим, так би мовити, еталонам (чи стереотипам), закладеним у нашій свідомості, ми в процесі мовлення, нанизуючи один за одним потрібні елементи, творимо за певними схемами конкретні речення й тексти, наповнені інформацією, а також, слухаючи чуже мовлення, правильно сприймаємо й усвідомлюємо інформацію, передавану від інших людей.

До мовних засобів належать передусім фонеми, морфеми, слова й словоформи, синтаксичні схеми словосполучень і речень. Проте всі ці елементи мови не мають самодостатнього значення – вони існують тільки заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості.

Мовні засоби – явище, незалежне від волі індивіда, вони належать усьому суспільству; мовлення – індивідуальне, його кожен може творити по-своєму, але в межах, визначених мовою. Мовні засоби – досить стабільні; мовлення – змінне, динамічне, кожного разу мовець використовує виражальні засоби по-іншому.

Мовні засоби реалізуються в мовленні; мовлення формує і жлвить мовні засоби. Мовні засоби не існують без мовлення, і мовлення не існує без мовних засобів – одне без одного вони мертві.



Мова як система