Міркування про долю народної у творчості Н. А. Некрасова

Твір по літературі: Міркування про долю народної у творчості Н. А. Некрасова

Глибока любов до грунту звучить у добутках

Некрасова, і поет сам искренно усвідомить цю любов…

Однаково любить він цей грунт і тоді,

Коли говорить про неї із щирим ліризмом,

И тоді, коли малює похмурі або смутні

Картини

А Григор’єв

Некрасов дивився на мир очами народу. У вірші “Батьківщина” він не може знайти нічого позитивного в селянському житті через “глухий і вічний гул подавлених страждань”:

И с відразою навкруги

позираючи,

З відрадою бачу я, що зрубано темний бор –

У літню спеку, що млоїть, захист і прохолодь

Поет розуміє, що народ сам не може вибрати правильний шлях боротьби за щастя й справедливість. У своїх добутках він хоче вказати на всі тяготи, несправедливість побуту, життя, направити розвиток думки народної у вірне русло. І для того щоб донести до народу свої думки, Некрасов звертається до ліричної форми. У вірші “У дорозі” він опирається на власну основу, немислиму для поетичного добутку, показує характерне селянське мовлення: “слишь ти”; ” зна-мо-де”; “дівка”… Некрасов малює

всю вбогість, сірість і щиросердечну нерозвиненість російського селянина.

Він настільки звик жити в рабстві, постійному гнобленні, що навіть не помишляет про можливість іншого життя. Ідея цього вірша: всевладдя, сваволя дворянства, як у добрі, так і в злі. Але трагедія народу не тільки в цьому нерозумінні

У вірші “Забуте село” поет говорить про той механізм, що працює й без поміщика. Цей механізм закладений системою деспотизму, і тому в селян складається помилкове сприйняття життя. У менталітеті російського народу закріплене поняття відданої віри в кого-небудь. Російський селянин повинен на когось опиратися, повинен у щось і в когось вірити, і тому життя від народження до смерті, проведене в рабській, виснажливій праці, породжує віру в неминучість жорстокої системи, що вбиває в людині особистість

Але в той же час у Некрасова є й оптимістичні вірші, наприклад, “Школьник”, у якому автор створює образ батька, готового віддати останній гріш на утворення сина, щоб той став сьогоденням, вільною людиною:

Там вуж поприще широко:

Знай працюй так не бійся…

От за що тебе глибоко

Я люблю, рідна Русь!

Не бездонна та природа,

Не загинув ще той край,

Що виводить із народу

Стільки славних, те й знай, –

Скільки добрих, шляхетних,

Сильною, люблячою душею,

Посередині тупих, холодних

И пихатих собою!

У вірші “Міркування в парадного під’їзду” Некрасов зіставляє два мири: мир богатих, дозвільних і мир трудящих, де панує “скорбота народна”. Поет показує презирство вельмож до народу: “Жени! Наш не любить обірваної черні!” Почуття народу набагато складніше.

Вони ніяк не можуть переступити через свою віру в доброго царя й доброго хазяїна. Вони слухняно йдуть, навіть не насмілюючись судити цього пана

Із сатирою й в іншому стилі описує Некрасов безтурботну старість вельможі. І як закляття пише рядка:

И зі славою вмреш!

Зовсім інакше звучить остання частина вірша, де розповідається про народ. Ця частина написана як народна пісня, що передає стогін, страждання:

Волга! Волга!.. Навесні багатоводної

Ти не так заливаєш поля,

Як великою скорботою народної

Переповнилася наша земля

На мій погляд, самі складні міркування поета про народне життя викладені в поемі “Кому на Русі жити добре”. Автор розуміє, що це риторичне питання, але дуже хоче вказати шлях на щастя для всіх людей. Російський селянин – головний герой цієї поеми.

У ній безліч селянських портретів – групових і індивідуальних. Самий типовий портрет російського селянина – це Яким Нагой:

Груди впала, як втиснений

Живіт, в очей, у рота

Закруту, як тріщини

На висохлій землі,

И сам на землю-матінку

Схожий він: шия бура,

Як шар, сохою відрізаний,

Цегельна особа,

Рука – кора деревна,

А волосся – пісок

Поет, що дивився на мир очами народу, знаходить яскраві порівняння, виразно передає вигляд селянина. Самі назви сіл, у яких живуть селяни: Заплатово, Дирявино, Разутово, Знобишино, – характеризують умови життя вних.

У пошуках щастя сім мужиків зустрічаються з багатьма людьми, і цим Некрасов показує, що у всій Росії панують нещастя й страждання. Століття кріпосного життя не пройшли безвісти для селян. Некрасов з гіркотою відзначає, що багато хто з них, зломлені важким життям, стають сліпими виконавцями панської волі. Поряд з ними Некрасов показує деяких протестуючих селян

В епілозі в образі Гриши Добросклонова Некрасов показує, що молодь мислить по-новому. Гриша встав на шлях опору, він вірить у краще. Автор не сумнівається, що в російського народу величезний потенціал. Він бачить, що свідомість селян, хоча й повільно, але міняється.

Цією поемою Некрасов хотів сказати, що росіянин народ дозрів для усвідомлення необхідності іншого життя, що можна й потрібно прагнути ксчастью.