Метонімія
Метонімія (Від греч. metonomadzo – перейменувати) Метонімія – це заміна предмета або явища іншими предметами або явищами. Метонімія настільки ж древній троп, що й метафора.
Її виникнення, ви-димо, пов’язане з релігійною забороною, табу. В обхід табу священні предмети можна було позначати через інші предмети, що мають безпосередній стосунок до першого. Метонімія і є заміна назви одного поняття назвою суміжного з ним іншого поняття У метонімії здійснюється причинний зв’язок узятих явищ. У стародавніх греків і римлян ідеалом поетичності
Тому вони для позначення людини, що складає вірші, користувалися цим славним ім’ям. Лидийский цар Крез мав незліченні багатства.
Тому надзвичайно багатої людини називають крезом. Метонімії служать і вигадані особи. Завдяки типовості гоголівських створень хвалькуватої людини називають хлестаковим, скаредного – плюшкиним, порожнього мрійника – маниловим. І навпаки, замість ім’я творця художнього образа називають сам образ: співак Прекрасної дами – тобто А. Блок Щоб метонімія була діюча, явища, скріплені нею, повинні бути зв’язані в нашій свідомості нерозривно,
Ніколи фаянсом називали виробу з особливої глини, знайденої біля італійського міста Фаянс. Потім з’явився фаянс голландський, російський, французький, англійський… Нині фаянс сприймається просто як вид кераміки.
Те ж саме відбувається й з назвами блюд, вин, фасонів одягу У художнім мовленні зустрічаються самі разнообразнейшие типи метонімії: Вагони йшли звичною лінією, Подрагивали й скрипіли; Мовчали жовті й сині; У зелені плакали й співалися Ой Росії в жовтий і синій кольори фарбували вагони першого й другого класу, а в зелений – третього. Звідси й метонімія А.
Блоку, що передає соціальну конкретність передреволюційної Росії. Із графічною чіткістю передана картина із часів громадянської війни М. Цветаевой: Усе рядком лжат,- Не развесть межею Подивитися: солдат! Де свій, де чужий?
Білим був – червоним став: Кров почервонилася Червоним був – білим став: Смерть побілила Гарна метонімія в пушкінських віршах, як і та книга, що він тримав у руках: Зорю б’ють… з рук моїх Старий Данте випадає, На вустах початий вірш Недочитанний затих – Дух далече летить Такого ж типу метонімія й у рядках В. Маяковського, що назвав поетів замість їхніх віршів: Не висидів будинку Анненский. Тютчев. Фет. Замість речей О.
Мандельштам називає матеріал, з якого вони виготовлені, їхній стиль і зображення: Куди як тіточка моя була багата: Порцеляни, срібла неабияка палата, Дрібнички різні й меблі акажу, Людовик, рококо-усього не розповім Серед інших речей стояв у гостином залі Бетховен гіпсовий на бронзовому роялі У тіточки він був в особливій ушановуйся Метонімія, подібно метафорі, може бути поширена на всі вірші. От яка метонімія, що відштовхнулася від лісу, вийшла з-під пера С. Маршака: “Що ми саджаємо, саджаючи лісу? Легкі крила – летіти в небеса.
Стіл, за яким ти будеш писати.
Ручку, лінійку, піну й зошит.. Що ми саджаємо, саджаючи лісу? Аркуш, на який лягає роса, свіжість лісову, і вологу, і тінь – от, що саджаємо в сьогоднішній день”. Зберегла метонімія й своє споконвічне значення.
Як один із засобів езопівської мови, вона використана у вірші Пушкіна “На видужання Лукулла”. Метонімія служить образності, поетичності мови.
Однак самоцільне її вживання залишає відчуття оригинальничания. Якість метонімії визначає не прикрашення складу, а точність у передачі емоційної думки Твір прочитав: 10034 Оновлено ( 10.11.2014 21:09 )
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...