Майбутнє української нації

Про дужий, мудрий, освічений, поетичний наш український народ писали ще в середньовіччі. Наприклад, французький інженер і вчений Боплан залишив захоплені відгуки про українців в «Описі України». А доба Запорозької Січі — першої в Європі християнсько-демократичної республіки?

З козацтвом рахувалися королі і цісарі, імператори і царі. Де ж подівся той гордий, вільнолюбивий дух наших предків? Упав під ноги підступному сусідові, розтоптався довгою кріпаччиною, розвіявся тоталітарною та командно-адміністративною системою…

Проте «іскра вогню великого» завжди тліла в народові, і сподівання на свою, власну хату, у якій він буде господарем, ніколи не кидало його. Україна однією з перших серед колишніх радянських республік проголосила свою незалежність. І зробила це ніби одним подихом, без роздумувань і волань. Але найтяжча робота була попереду.

Треба, щоб думкою про незалежність проникся кожен громадянин України, усвідомив її необхідність для вільного розвитку та розквіту в усіх сферах діяльності. І поки це не станеться, незалежність залишиться лише на папері. Пробудженню національної свідомості завжди сприяли полум’яні твори митців-патріотів. Вони — совість нації, її цвіт.

Та одних їх зусиль мало, потрібні зусилля кожного, як і підтримка світової громадськості.

Поки Україну у світі знають по страшній Чорнобильській катастрофі та по футбольній команді київського «Динамо». А скільки ж у нас талантів, який високий творчий потенціал! Треба тільки державі створити умови для його розвитку, щоб він живив власну ниву, а не чужу.

Отже, незалежність — це не лише статус, а й велика відповідальність, бо нікого більше звинувачувати у своїй тяжкій долі, як самих себе. Думаю, що підстави для оптимізму у нас є. Адже і наші далекі предки, і діди та прадіди зуміли подолати найважчі труднощі. Тепер черга за нами.