Лисичка і журавель

Франко Иван Яковлевич Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості: — Приходь, Журавлику! Приходь, любчику!

Чим хата багата, тим і вгощу.

Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем. — Призволяйся, не погордуй. Сама варила. Журавель стук, стук дзьобом — нічого не спіймав.

А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить: — Вибачай, кумочку, більше не

маю чим угощати. — Спасибі й за те,- пісним голосом промовив Журавель.- А ти б, Лисичко, до мене завтра в гості прийшла. — Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти,- каже Лисичка. Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, буряків, квасольки, картопельки.

Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.

— Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя,- припрошує Журавель. Нюхає Лисичка — смачно пахне. Встромляє голову в глечик — не йде голова.

Пробує лапкою — не витягне. Крутиться Лисичка, скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок

за шматочком, поки всього не виїв.

— Вибач, любонько,- каже, випорожнивши глечика,- чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає. Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши.

Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.