“Кроки” до злочину в романі Достоєвського “Злочин і покарання”



Ф. М. Достоєвський жив і затварів в епоху, коли в країні росло невдовалення існуючими порядками. Письменник показував у сваїх добутках людей, які намагалися протестувати проти зла, що панувало. Такий і Родіон Розкольників – головний герой роману “Злочин і покарання”, роману про Росію середини XIX століття, про мешканців її столиці, що загинули й гинуть, і про самий Петербург.

На початку роману в цьому самому місті, у жаркий липневий день, ми зустрічаємо молодої людини, що бреде в тузі, як потім з’ясовується, що був студента Родіона Раськольникова.

“Давним-давно як зародилася в ньому вся ця теперішня туга, наростала, накоплялася, і останнім часом дозріла й ськонцентрувалася, прийнявши форму жахливаго, дикого й фантастичного питання, що замучив його серце й розум, невідхильно вимагаючи дозвалу”. Що ж це за питання, що так замучив Раськольникова? Уже з перших сторінок роману ми довідаємося, що ця людина “покусился на якусь справу, що місяць назад зародилася в нього якась “мрія”, коли він змушений був закласти в баби-процентщицы колечко, подарунок сестри

Дуни.

Так у голові Раськольникова виникла й з неймовірною швидкістю стала розростатися думка про вбивства Алены Іванівни – цієї жалюгідної старушонки, що наживалася на нещастях бідних людей. Незабаром “мрію” цю він “поневале звик уважати вже підприємствам”, а випадкова почутий у трактирі розмова студента з офіцером пр цій же “незначної, злий, хварий старушонке, нікого не потрібної й, навпроти, усім шкідливаї”, лише затвердив думку про вбивства. З новаю силою вана спалахнула в його мозку тоді, коли він прочитав отримане від матері лист.

Усвідомлення того, що сестра, Авдотья Романівна, приносить себе в жертву заради нього, змучило й пошматувало його серце, а всі міркування про подальшу долю матері й сестри, навіть про майбутнє взагалі, упиралися в цю дивавижну ідею, що “з’явилася раптом не мрією, а в якімсь новаму, грізному й зовсім незнайомому йому виді, і він раптом сам усвідомив це…”.

Наступним кроком до злочину була зустріч у распивачной з Мармеладовым, оповідання якого залишив незгладимий слід у душі й свідомості героя роману. Почувши історії Сонечки, Катерины Іванівни, побачивши вбогість, у якій живе сімейства Мармеладовых (власна вбогість його вже не цікавила), Розкольників ще більше переконується в тім, що мир несправедливий. Мир повний зла, їм керують багаті й жорстокі, неварті люди, такі, як той щільний, жирний пан, що мав намір ськористатися безпорадністю нещасної п’яної дівчинки, що зустрілася на бульварі.

Так, мир несправедливий. На цей несправедливий мир і ополчився Родіон Розкольників.

А баба-процентщица стала для нього втіленням, симвалом цього зла, насильства, несправедливасті. Виходить, що Розкольників убив її для того, щоб полегшити життя іншим людям, справа отут навіть не в грошах. Але тоді він повинен був би почувати себе героєм, рятівником або, принаймні, хоча б не випробовувати каяттів совісті, однак після здійснення злочину Розкольників відчував зовсім інше. Виходить, існує якась інша причина, по якій цей колишній студент пішов на злочин.

Півроку назад, коли він кинув учитися в університеті, Розкольників написав якусь статтю “Про злочин”, у якій коротко викладав сваю теорію, що полягає в тім, що всі люди розділяються на два розряди: на “нижчих” і на “властива людей, тобто имеющих дарунок або талант ськазати в середовищі сваєї нове слова”.

Причому ці “властива люди” мають права “для сваєї ідеї” “переступити” хоча б і через труп, через кров, тобто вбивати. Розкольників, відповідно до сваєї теорії, загордився себе людиною, що належить до розряду “имеющих права” на злочин; і вбивства зробив він тому тільки, що йому треба було довідатися тоді, “ваша” чи він, як всі, або людина, зможе він “переступити” чи ні; “тварина” чи він “тремтяча” або “права має”. Тому всі перераховані вище події, що підштовхнули його до вбивства баби, були тільки привадом, спробою виправдати, обгрунтувати свій учинок.

Виходить, що не навколишнє життя вплинуло на рішення Родіона Рас-Кольникова, а тільки особисті переконання змусили його вчинити злочин. З іншого боку, я думаю, що цей злочин був визначений Раськольникову, він повинен був зробити його для того, щоб через страждання “і тільки через них, прийти на щастя”, усвідомленню істини. Адже в романі “Злочин і покарання” Достоєвський відбив сваю переконаність у тім, що вища чеснота ськладається в смиренності й покірності, і доля людства – це неськінченні мучення й роздирання, а ” страждання-те і є життя”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Кроки” до злочину в романі Достоєвського “Злочин і покарання”