Картина Бородінського бою в романі “Війна й мир”



Картина Бородінського бою – це картина неймовірного подвигу російської армії. Оповідання про Бородіна Толстої завершує словами: “Не один Наполеон випробовував те схоже на сновиденье почуття, що страшний розмах руки падає безсило, але всі випробовували однакове почуття жаху перед тим ворогом, що, втративши половину війська, стояв так само грізно наприкінці, як і на початку бою, Моральна сила французької, атакуючої армії була виснажена перемога моральна, та, котра переконує супротивника в моральній перевазі свого ворога й у своєму безсиллі, була здобута росіянами під Бородіном Французька навала, як розлютований звір, що одержав у своєму розбігу смертельну рану, почувало свою погибель воно повинне було загинути, минаючи кров’ю від смертельної, нанесеної при Бородіні, рани.

Прямим наслідком Бородінського бою була безпричинна втеча Наполеона з Москви й погибель наполеонівської Франції, на яку в перший раз під Бородіном була накладена рука найсильнішого духом супротивника”. День Бородіна – світлий і врочистий день у лишни російського народу, день великого всенародного

подвигу. З кожною хвилиною усе помітніше солдати віддавалися натхненному патріотичному пориву, спонукувані свідомістю пекучої потреби відстоювати батьківщину. “На всіх особах світилася… схована теплота почуття”. “Як із грозової хмари, що насувається, частіше й частіше, світліше й світліше спалахували на особах всіх цих людей блискавки схованого, що розпалюється вогню”.

Напередодні Бородінського бою Андрій Болконский роз’ясняв Пьеру Безухову, що успіх завтрашнього дня залежить не від “розпорядження штабів”, а від безпосередніх учасників битви, від морального стану війська, “від того почуття, що є в мені, У ньому, – він указав на Тимохіна, – у кожному солдаті”. Пояснюючи свою віру в перемогу росіян, Андрій говорив: Французи розорили мій будинок і йдуть розоряти Москву, образили й ображають мене всяку секунду. Вона вороги мої, вони злочинці все по моїх поняттях. І так само думає Тимохін і вся армія.

Треба їх стратити”.

Свідомістю спільної справи об’єднані російські солдати й близькі до них офіцери й генерали. З роз’яснень Андрія Болконского Пьер зрозумів “ту сховану, як говориться у фізику, теплоту патріотизму”, що проявляється в момент зустрічі з ворогом і не має потреби в зовнішнім стимулюванні, у наказах і дисциплінарному примусі. Ще в третім севастопольському оповіданні Толстої приходить до визнання тих схованих сил патріотизму, які таяться до пори до часу в душах російських людей.

У звичайному своєму житті вони можуть віддаватися дрібним страстям, егоїстичним самолюбним поривам, але у хвилину небезпеки не можна сумніватися в їхній доблесті: “…кожний із цих людей весело й гордо піде назустріч смерті й умре твердо й спокійно…

На дні душі кожного лежить та шляхетна іскра, що зробить із нього героя: але іскра ця утомлюється горіти яскраво – прийде фатальна хвилина, вона спалахне полум’ям і освітить великі справи” Толстой завершує епопею прославлянням російської народної війни – жорстокої й нещадної й разом з тим героїчної, оборонної й тому справедливої. Партизанська війна, що спалахнула відразу ж після відступу зі Смоленська, з особою силою виражає загальнонаціональну спрямованість народу до перемоги над ворогом: “…дрюк народної війни піднялася із всею своею грозною й величественною силою й, не запитуючи нічиїх смаків і правил, із глупою простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася й гвоздила французів доти1, поки не загинула вся навала”.

В “Війні й світі” Толстой любив думку народну. “Щоб добуток був гарний, треба любити в ньому головну, основну думку, – сказав Толстой 3 березня 1877 року.

– Так, в “Ганні Карениной” я люблю думку сімейну, в “Війні й світі” любив думку народну, внаслідок війни 1812 року…”15 Справжніми героями цієї війни були прості люди: Тушин, Тимохін, Дохтуров, Коновницин і незліченні солдати, героїзм яких, за словами Н. Н. Страхова, “страдательний, спокійний, терплячий”. Їхня безсумнівна велич позначилася в здатності зберігати щиросердечну рівновагу, почуття такту й силу розуму навіть у момент смертельної небезпеки, їх крайнє внутрішнє напруження виражалося лише в почутті щиросердечного вогню, що розпалюється, пов’язаного з готовністю очистити російську землю від навали французів.

Вождем цієї народної справедливої війни міг стати тільки Кутузов, що носить у груди своєї народне моральне почуття. “Проста, скромна й тому істинно велична фігура ця не могла влягтися в ту брехливу форму європейського героя, мнимо керуючими людьми, що придумала історія”. Те ж саме, думає Н.

Н. Страхів, варто сказати про всіх російських людей, безпосередніх учасників ополчення: “Весь росіянин щиросердечний лад простіше, скромніше, представляє ту гармонію, то рівновага сил, які одні згодні з истиннним величчю… ” Війна 1812 року оспівана Толстим як всенародний подвиг, але війна також і засуджена Толстим з високих моральних позицій.

Напередодні Бородінського бою Андрій Болконский говорить Пьеру: “Війна не люб’язність, а сама бридка справа в житті, і треба розуміти це, і не грати у війну. Треба приймати строго й серйозно цю страшну необхідність. Ціль війни – убивство, знаряддя війни – шпигунство, зрада й заохочення її, руйнування жителів, пограбування їх або злодійство для продовольства армії; обман і неправда, називані військовими хитростями; вдачі військового стану – відсутність волі, тобто дисципліна, ледарство, неуцтво, жорстокість, розпуста, пияцтво. І незважаючи на те, це – вищий стан, шанований всіма”.

Картини Бородінського бою закінчуються картинами масового знищення людей. “Ні, тепер вони залишать це, тепер вони жахнуться того, що вони зробили!

” дума–думав Пьер, безцільно направляючись за юрбами носилок, що рухалися з поля бою”. В об’єктивно авторському оповіданні сказано: “Зібралися хмаринки, і став накрапати дощик на вбитих, на поранених, на переляканих і на виснажених, і на людей, що сумніваються. Начебто він говорив: “Досить, досить, люди. Перестаньте… отямитеся.

Що ви робите?

“. И росіянином, і французам “починало однаково приходити сумнів про те, чи треба їм ще винищувати один одного”. Випробовуючи жах і щиросердечне потрясіння, вони природно приходять до думки: “Навіщо, для кого мені вбивати й бути вбитому?”. Так проявляється, протест морального почуття проти пролиття людської крові Пьер у полоні й маршал Даву, “відомий своєю жорстокістю”, теж в остаточному підсумку поєднуються приналежністю до людського роду. “Кілька секунд вони дивилися один на одного, і цей погляд урятував Пьера…

Обоє вони в цю хвилину смутно перечули незліченну кількість речей і зрозуміли, що вони діти людства, що вони брати”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Картина Бородінського бою в романі “Війна й мир”