І вирили яму

Містер Хокінс Мумрат, чиновник бенгальської цивільної служби Її Величності, зліг у ліжко, щоб померти від черевного тифу. У газетах вже вийшли некрологи з приводу його майбутньої смерті, міністерство замовило похорони (вирили могилу, замовили труну, пам’ятник і т. п.). Але Мумрат одужав, і все це здалося йому спочатку дуже цікавим і веселим.

Коли ж прийшов час підбивати рахунки за рік, виявилося, що одна могила не оплачена і вільна. Дирекція кладовища готова була себе поховати. Вона направила справу Мумрату, на що той відповів, що йому могили

не потрібно й оплачувати її він не збирається. Уряд провінції також відмовилося оплачувати вартість могили, заявивши, що справа стосується виключно містера Хокінса Мумрата і бухгалтерії.

Бухгалтерія кладовища утримала з місячного платні Мумрата вартість могили. Тоді Мумрат почав писати скарги у відповідні інстанції, але в кожній інстанції його направляли в іншу інстанцію. Зрештою, Мумрат направив всі листи помічникові бухгалтера кладовища (хто власне і почав все розгляд) з вимогою повернути утримані гроші відповідно до якоїсь вигаданої статтею.

Це налякало помічника і він відшкодував гроші і компенсував

усі витрати за рахунок коштів кладовища.

Мумрат ж, домігшись нарешті свого, вирішив відсвяткувати перемогу біля своєї могили. У порожній могилі кобра вивела потомство. Не помітивши її, Мумрат наступив їй на хвіст, і вона вкусила його.

Він поспішно повернувся додому, де і помер через 5 годин. І тоді помічник бухгалтера кладовища зробив запис у “Книзі поточних рахунків”, і в Індії запанував мир.