Головна героїня оповідання “Баба Изергиль”
Оповідання “Баба Изергиль” (1894) продовжує цикл романтичних добутків раннього Горького. Головна героїня оповідання – стара молдаванка Изергиль, що розповідає історію свого нелегкого життя, підкреслюючи її двома легендами, які в алегоричній формі розкривають полеміку письменника з філософією Ф. Ницше.
Головний герой першої легенди, що втілює образ ницшеанского “Надлюдини”, – Ларра, син жінки й орла. Він убиває дівчину, що відмовила йому в любові, через що люди проганяють його, уважаючи, що вічна самітність буде для нього
У критичний для свого народу момент він вириває із грудей власне серце, яким висвітлює дорогу посередині темного лісу. Це допомагає знайти вихід з лісової гущавини, але люди швидко забувають про подвиг Данко, що врятував їх від загибелі ціною власного життя Життєва філософія Изергиль перебуває, немов посередині цих двох світоглядних позицій.
Тому й композиційно її життєва історія розміщена між двома легендами. Основним змістом життя Изергиль була любов – спочатку до рибалки, потім – до розбійника-гуцула, до турка – хазяїнові гарему і його
“Пісня” викликала буру замилування в колах революційно настроєної молоді, перетворившись у своєрідний гімн революції. Царська цензура заборонила й “Пісню”, і журнал “Життя”, у якому вона була опублікована. Втім, проблематика добутку не така вуж і однозначна, як це намагалися трактувати більшовицькі ідеологи Всупереч зв’язку його ідейної спрямованості з революційним пафосом, добуток, з огляду на особливості світогляду раннього Горького, можна тлумачити й в інших значеннєвих зв’язках (горьковское бачення теперішньої людини, його бунтарство проти духовної зашкарублості миру).
Звідси випливає й алегоризм образів “Пісні”, які зображені за принципом контрасту: на одному полюсі – ідеал духовно піднесеної особистості (Буревісник), а на іншому – налякані життєвими бурами людишки, втілені в образах чайок, гагар, пінгвінів. Цікавою деталлю, що характеризує образ Буревісника, є порівняння його з демоном, у чому можна бачити схований відгомін ницшеанских ідей про Надлюдину, що повстає проти Бога. Ознаки неоромантизму в добутку такі: алегорична основа, загострений емоційний пафос, виняткова особистість у центрі зображення, винятковість умов, у яких вона зображена, підкресленість героїчного початку й т. п.
Приблизно із середини 90-х рр. XIX ст. Горький почав писати цикл оповідань про т.
Зв. “босяків” (злодіях, п’яницях, злиденних і т. п.
). Письменник уважав, що вони – соціально знедолені, але не подавлені духом, морально богатие люди, вихідці із суспільних низів, які увібрали в себе кращі риси народу, його психологію й світогляд. “Босяки були для мене, – писав Горький, – “незвичайними людьми”… вони не жадібні, не душать один одного, не прагнуть до збагачення… Мене дуже залучало в них те, що вони не скаржилися на своє існування.. , а про пристойне життя “обивателів” говорили глумливо, іронічно, але зовсім не з почуття заздрості, а немов з гордості, з усвідомлення, що живуть вони бідно, а все-таки вони краще тих, хто живе забезпечене”.
У цикл “босяцьких” оповідань увійшли такі добутки: “Омелян Пиляй”, “Дід Артем і Леня”, “Жебрак”, “Якось восени”, “Коновалів”, “Колишні люди” і решти Одне із кращих оповідань “босяцького” циклу, у якому описується історія трагічного життя одного з типових босяків кінця XIX ст. , – “Коновалів ” (1897).
Оповідання ведеться від імені хлопчати Максима – підручного Коновалова в пекарні, де вони разом працюють на хазяїна. Коновалів – майстер – “золоті руки”. Крім того, він – “стихійний” філософ, людина, що замислюється над життям, намагається знайти пояснення всім безладдям, знайти свою “крапку рівноваги”, але йому це так і не вдається Коновалів – людин з високими моральними якостями, наділений багатої, здатної до співпереживання душею.
Він намагається допомогти колишній коханці-повії звільнитися від лещат проституції, з повагою ставиться до людей, але його духовним пошукам не вистачає моральної твердості. “Іржа розгубленості перед життям і отрута роздумів над нею, – як зауважує оповідач, – роз’їдали його могутню фігуру, що народилася, до нещастя, з добрим серцем.
Таких “замислених” людей багато в російському житті, і всі вони дуже нещасні, тому що тягар їхніх дум перебільшено сліпотою їхнього розуму”. Тому Коновалів співається, мандрує по країні в пошуках роботи, робить спробу навіть нелегально перетнути границю й, зрештою, потрапив у в’язницю, від розпачу перед життям, що, як він думає, не зложилася, прибігає ксамоубийству.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...