Гоголівські традиції в «Собачому серці» і «Майстру й Маргариті» М. О. Булгакова

Гоголь Став основоположником ряду традицій у російській літературі, багато хто з яких згодом знайшли відбиття в добутках письменників другої половини XIX-XX століть. Характерні художній манері Гоголя риси можна побачити в повісті «Собаче серце» і в романі «Майстер і Маргарита» М. О. Булгакова.

Як у цих булгаковських добутках, так і в деяких повістях і оповіданнях Гоголя існують два світи — реальний і фантастичний. Вони паралельні, але можуть і перетинатися, взаємодіяти, що звичайно приводить до виникнення надприродних явищ у середовищі людей. Це видно в гоголівських «Вечорах на хуторі біля Диканьки». Диканька й Петербург в оповіданні «Ніч перед Різдвом», Київ в «Страшній помсті» цілком реальні, але поява чорта й чаклуна говорять про присутність потойбічних сил.

Також і Москва в Булгакова — зовсім реальне місто, але в ньому є й нечиста сила в особі Воланда, Азазелло, Коровьєва й Бегемота.

Зображення Москви Булгаковим також сходить до гоголівських традицій. Москва в цілому — замкнутий світ, яким з’являється й місто в «Мертвих душах» або в «Ревізорі», відособлений від країни й у той же час ототожнюються з нею. Жителі цього міста й Москви персоніфікують всі пороки, властиві людству.

Гоголівські традиції знайшли відбиття в романі Булгакова «Майстер і Маргарита» і при зображенні нечистої сили. Її представники сприяють розкриттю характерів героїв. Так, завдяки чортові й відьмі Солосі в оповіданні Гоголя «Ніч перед Різдвом», людські гріхи з’являються на поверхні. Голова, дяк, сам чорт — всі вони намагаються домогтися прихильності Солохи, опускаючись до лицемірства й обману. Це можна побачити в «Собачому серці» і «Майстру й Маргариті», де Булгаков показує підлу душу Шарікова, пияцтво Стьопи Лиходєєва, боягузтво Римського, хабарництво Никанора Івановича, лицемірство, Варенухи.

Воланд приходить у людський світ через дві тисячі років довідатися, чи змінилися чи люди ні. Виявляється, що ні. Фактично це демонструє Воланд, Азазелло й Бегемот на сеансі чорної магії.

Але якщо в Гоголя нечиста сила може волати симпатії поряд з відразою (читачеві, як правило, подобається Солоха й Пацюк, але він негативно ставиться до чаклуна), те в Булгакова навіть Сатана підносить позитивно, з м’яким і добрим гумором описується кіт Бегемот, Коровьев, Азазелло. «Майстра й Маргариту» Булгакова з оповіданням Гоголя «Ніч перед Різдвом» ріднить ще те, що Маргарита робить фантастичну подорож на мітлі подібно тому, як разом із чортом летить у Петербург до цариці коваль Вакула.

Прийом гротеску, до якого прибігає Булгаков, іронія при зображенні суспільства Массоліту і його членів в «Майстру й Маргариті» або при передачі образів Шарікова й Швондера в «Собачому серці» також сходять до гоголівських традицій. Цими прийомами користується Гоголь, показуючи в «Мертвих душах» і в «Ревізорі» поміщиків і чиновників, чому треба Булгаков у своїх добутках, доводячи деякі сцени до абсурду. Гоголь став новатором у російській літературі.

Його прийоми знайшли відбиття в добутках більше пізніх письменників як XIX, так і XX століття. Наступність гоголівських традицій можна простежити в казках Салтикова-Щедріна, у сатиричних оповіданнях Зощенко, у повістях і романах Булгакова.