Героїзм російської людини на війні в повістях Фраермана

Нарис “Подвиг” початий зі спогадів дитинства, перших вражень буття героя, то оповідання “Подвиг у травневу ніч” початий з основних подій. Відомо, з якою відповідальністю письменник ставився до першої фрази, що визначає, по його визнанню, “тон всієї речі, її ритм”. Він їй, першій фразі, надавав вирішального значення, уподібнював камертону, що “виверяет ритміку всього добутку”. Отож, у нарисі першої фрази ні, вона замінена віршованою цитатою.

Зрозуміло, і цитата, так ще віршована, могла служити гарним камертоном для всього наступного оповідання. І все-таки рідко цитата, у принципі все-таки чужорідне тіло, органічно вплітається в оповідальну тканину. Для газетного нарису цитата ще якоюсь мірою й годилася, а для оповідання не підійшла. Письменник рішуче відмовився від її, як і від усього колишнього початку.

Оповідання Фраерман тепер починають так: “Німці стояли на правом бережу Дінця. Ми тримали оборону на левом”. Початок спокійне, ясне, точно визначальне місце дії й розташування протиборчих сил. І разом з тим у цих двох початкових фразах ми можемо вловити метрику наступного оповідання, його ритм, навіть його діловитість, продиктовану документальною основою. Важко, мабуть, по цих початкових фразах припустити, наскільки тонк і поетичним буде подальше оповідання.

Але ж з кожною сторінкою оповідання трохи навіть зненацька усе більше й більше наповнюється поетичним описом весни, що пробудилася, рідкої краси рідної землі, зачарування навколишньої природи.

Це тим більше зненацька, що подане оповіданню коротке введення як би підготовляє читача до сугубо протокольного відтворення описуваних подій У ньому автор повідомляє: “Нехай читач, якому доведется прочитати це оповідання про подвиг старшого сержанта Сергія Івановича Шершавина, не запідозрить автора в якому б те не було вимислі. Тут усе правда. Але розказані події настільки незвичайні, що автор не зважився б їх видавати за щирі, якби сам не чув з вуст героя цього оповідання”. Як ми вже звернули увагу, оповідання починається з короткої дислокації протиборчих сил.

Увага, таким чином, з першого рядка приковується до головних подій. Правда, перш ніж почне діяти герой, ми одержимо можливість глянути на нього як би з боку, познайомитися з ним, оглянути його.

Письменник підкреслює, що в зовнішності сапера немає нічого незвичайного, “ніщо начебто не передвіщало героя в цій простій робочій людині, завжди дуже охайному в одязі, із сухорлявою смаглявою особою й зіркими, близько поставленими друг до друга очами”. Про очі буде ще сказано, що “вони темних кольорів, вузькі, але із блискучим, уважним поглядом і дивилися завжди прямо перед собою”. Все це відзначено, втім, як би мимохіть, основне наша увага, як і в нарисі, буде притягнуто до рук героя.

Вони описані в оповіданні більше стисло, але й більш виразно, ніж у нарисі, отут з більшою старанністю відбираються слова й окремі риски, що характеризують ці дійсно “золоті руки”.

Але цікаво відзначити, цього нарисового згадування про “золоті руки” ми в оповіданні не зустрінемо. В оповіданні руки – це частина портретної характеристики героя “Але більше, мабуть, чим ока, обертали на себе увага руки старшого сержанта Широкі й дуже тверді в долонях від вічної солдатської лопати, але із гнучкими пальцями інструментальника й токарі, що звикли тримати й великі й дрібні деталі,- це були теперішні руки сапера, вірні в рухах і спритні у всякій праці”. В оповіданні подальший розвиток одержить думку про те, що праця є основою подвигу.

Думка ця, як ми знаємо, є основною й у нарисі “Подвиг”, і в інших фронтових нарисах Фраермана. Письменник підкреслює, що Шершавин “не любив поганої роботи”, починаючи “безшумно трудитися над німецькими мінами”, він випробовує при цьому “те почуття задоволення, яке випробовував він при всякій роботі”. Навіть потім, після вибуху ворожої переправи, наткнувшись на мінне поле ворога, він зрадіє, почавши діяти.

“Забувши про свою утому, сліпоту й болісні опіки, він пишається своєю роботою…” І сама війна знову сприймається як робота. “У густому досвітнім повітрі носилися світлі кулі. Ішла некваплива нічна перестрілка – звичайна на війні робота, що у ту хвилину була набагато миліше серцю сапера, чим найглибша тиша”. Зберігаючи основні думки, висловлені в газетному нарисі, письменник в оповіданні прагне зобразити відзначений рисами своєрідності героїчний характер, для якого подвиг і все, що потім пішло, є не чимсь миттєвим, раптовим, а природним, визначеним всім людським складом героя як особистості Підриваючи ворожу переправу, Шершавин свідомо йде на вірну смерть. Сумнівів у його загибелі не було й в автоматників, які повинні були прикрити його вогнем.

Повернувшись, вони доповіли про загибель сапера. І до нагороди його представили вже посмертно. Але герой чудом залишився живий.

Відкинутий вибуховою хвилею, він виявився в ріці. “І води степової російської ріки прийняли його, качали, лікували його опіки. Намоклий одяг прохолоджував обпалену шкіру, а хвиля потихеньку штовхала його до обмілини й виніс нарешті на берег”. Опам’ятавшись, герой чує “водяний дзенькіт” жаб і розуміє, що він живий.

Потім це підтверджують солов’ї, адже вони особливо голосисто співають у середині травня. Але от Шершавин із зусиллям намагається відкрити віка, а вони але відкриваються.

Він розсовує їхніми пальцями, і однаково навкруги тьма. Хто в таку хвилину не стривожиться, не розгубиться? А от як зображує поводження свого героя Фраерман: “Він був сліпий. Однак це не жахнуло його в першу мить.

Свідомість його ще було в тумані, і сильніше, ніж сліпоту, відчував він біль у груди”. Сліпий, обпалений, поранений Шершавин виявляється на довершення всього ще на чужому березі.

І от у такому стані, орієнтуючись на слух, пригадуючи всі деталі місцевості, що він вивчав під час недавньої розвідки й наносив на карту, герой три дні й три ночі – властиво, для нього все здавалося суцільною ніччю – пробирається крізь ворожі мінні поля й дротові загородження, крізь зайняту ворогом місцевість до своїм. Цьому письменник і присвячує більшу частину оповідання, простежуючи й відтворюючи шлях героя. От отут-те в дії, у справі ще повніше перед нами розкривається характер Шершавина.

Щоб підірвати переправу, потрібний був, мабуть, порив. Правда, герой оповідання “Подвиг у травневу ніч” і вибух підготовляє докладно, все тщательно продумуючи, свідомо йдучи на загибель, тому що розуміє, що іншого виходу немає.

І все-таки головні випробування на його частку випадають після здійснення подвигу, коли треба було виявити якщо не ще більшу відвагу, те, безумовно, значно більшу витримку, силу волі, зібраність, коли довелося мобілізувати всі, на що здатно людину. Сліпий, обпалений, поранений боєць, непритомніти, тільки-но знаходячи в собі останні залишки сил, проробляє неймовірний шлях, на якому всюди стереже його смерть, готова покарати за найменшу необережність, за будь-яку саму дріб’язкову помилку.

Але герой виявляється сильніше, искуснее, відважніше, вище всіх тих випробувань, які йому раптом запропонувала війна. І смерть перед ним відступає. Читаючи про все це, мимоволі ставиш Сергія Шершавина в одну шеренгу з Миколою Островським. А Микола Островський – це насамперед героїчний характер, чий подвиг тривав не миті, а десятиліття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Героїзм російської людини на війні в повістях Фраермана