Герой часу в комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму” Горі від розуму Грибоєдов А. З

Герой часу в комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”
Переборюючи шаблони легкої класичної комедії, освоюючи досягнення росіянці й закордонної драматургії, Грибоєдов створив першу реалістичну комедію в російській літературі – свій безсмертний шедевр “Горе від розуму”. Комедію захоплено зустріли декабристи. Вони відразу відчули її революційний пафос і гостроту ідей. Для них комедія з’явилася художнім узагальненням їхніх власних ідей і почуттів

У п’єсі знайшла широке відбиття епоха зародження й розгортання декабристського

руху

У суспільній комедії Грибоєдова відбита боротьба двох основних таборів, двох мирів московського суспільства напередодні повстання декабристів. Їхнє протистояння знайшло місце в соціальному конфлікті “століття нинішнього” і “століття минулого”.

Представниками московського барства в п’єсі є Фамусов і його оточення. Це позбавлені всякого почуття гуманності вороги волі, освіти, таємне бажання яких – “забрати всі книги б так спалити”. Прогресивне дворянство представляє Олександр Андрійович Чацкий, справжній виразник декабристських ідей впьесе.

Суспільний

конфлікт зложився в п’єсі через неприйняття Чацким ідеалів “століття минулого” і його бажання виставити на загальний огляд пороки й недоліки цього суспільства. Він виступає як ідеолог “століття нинішнього”.

Олександр Андрійович – розумна, чесна, освічена людина, що гаряче любить свою Вітчизну. Грибоєдов перший у російській літературі створив образ позитивного героя свого часу. Автор підкреслює в комедії розум Чацкого, ясний і гострий, котрий означав, що він був не просто розумною людиною, а вільнодумцем.

Він належить до передових людей з новим мисленням, високими моральними принципами, які не брешуть і не пристосовуються, не залежать від суспільної думки. Вони вільно мислять, займаються науками, подорожують не заради забави, а заради самоосвіти:

Хотів об’їхати ціле світло,

І не об’їхав сотої частки

Чацкий цікавиться літературою: “Він славно пише, перекладає”. Герой хотів служити “справі, а не особам”. Він нехтує тих людей, які “тим, хто вище, лестощі, як мереживо, плели…” Питання про відношення до служби стояв ще із часів класицизму. Представники “століття минулого” уважали необхідної службу освіченому монархові:

Тоді не те, що нині,

При государині служив Катерині!

А декабристи ставили на перше місце служіння Вітчизні. Спосіб життя московського дворянства для Чацкого неприйнятний. Він прекрасно усвідомлює тім, що чекати змін у середовищі чиновного барства не доводиться:

Що нового покаже мені Москва?

Учора був бал, а завтра буде два

Чацкий засуджує порожнє й дозвільне времяпрепровождение представників “століття минулого”:

Та й кому в Москві не затискали роти

Обіди, вечері й танці?

Олександр Андрійович – гуманіст, захисник волі й незалежності особистості. Він жагуче бичує ненависний йому кріпосницький лад, говорячи про “Нестора негідників знатних” і опомещике-театрале.

Моральні принципи Чацкого – це вільний і незалежний спосіб життя замість “преклоніння перед думками чужими”, незалежність і горде достоїнство замість низькопоклонства:

Як той і славився, чия частіше гнулася шия;

Як не у війні, а у світі брали чолом;

Стукали об підлогу не жалуючи!

Олександр Андрійович сміло висловлює свої судження в очі тим, кого засуджує:

Помилуйте, ми з вами не ребяти,

Навіщо ж думки чужі тільки святі

Він викриває відношення фамусовского суспільства до утворення й освіти:

Що нині, так само, як издревле,

Клопочуть набирати вчителів полиці,

Числом поболее, ценою подешевше?

Герой іронізує над відношенням “століття минулого” до утворення:

А т сухотний, ріднячи вам, книгам ворог,

В учений комітет який оселився

І з лементом вимагав присяг,

Щоб грамоті ніхто не знав і не вчився?

Ще одна проблема того часу – взаимоотношение національного і європейського. Національна самобутність – ідеал Чацкого й декабристів:

Я одаль воссилал желанья

Смиренні, однак уголос,

Щоб винищив господь нечистий цей дух

Порожнього, рабського, сліпого подражанья.

Минуле століття, яким так захоплюється Фамусов, Чацкий називає “століттям покірності й страху”.

Чацкий, єдиний зі сценічних персонажів, протипоставлений фамусовскому суспільству, але глибоко помилкове тлумачення Чацкого як образа зайвої людини. Сам герой не усвідомлював себе самотнім. Так, у своєму монолозі “А судді хто…” він виступає від імені свого покоління.

Так, на сцені Чацкий один, але є внесценические персонажі, що показують його типовість, що свідчать на користь прийдешніх перемог Чацкого. Це двоюрідний брат Скалозуба, що “службу раптом залишив” і “у селі книги стало читати”. Це й племінник княгині Тугоуховской князь Федір, “хімік і ботанік”.

Це й професори Педагогічного інституту, “упражняющиеся в розколах і безверьи”.

У статті “Мильон роздирань” Гончарів відзначив, що вічність, неминучість ролі Чацкого полягає в тім, що він з’являється “при кожній зміні одного століття іншим”.

Історична типовість Чацкого доводиться, наприклад, тим, що його ім’я в чернетках писалося “Чадский”, нагадуючи читачеві про особистість П. Я. Чаадаєва

Трагізм Чацкого – це трагізм кращих людей епохи.