Фізкультхвилинки – особливий вид роботи

Фізкультхвилинка для першокласника – це особливий вид роботи. Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу, коли дитина має “робочий” тонус і може уважно слухати, запам’ятовувати, обдумувати та відтворювати почуте. Серед причин, які обмежують успішність в навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров’я.
Здоров’я дитини – це приорітет її розвитку, це головне завдання школи. Фізкультхвилинка

– це життєдайні краплі для здоров’я дитини, а особливо для першокласника. . Шестирічна дитина повинна почувати себе вільно, комфортно. Їй потрібно постійно розвантажувати свій зір, розробляти всі частини тіла, розвивати уяву. Першокласник мислить абстрактно. І тому для фізкультхвилинок потрібно використовувати різні атрибути: хмаринку і сонечко; кульку і гумову іграшку; маску і ковпачок; м’яку іграшку і наручний ляльковй театр.
Фізкультхвилинка – це запорука нормального розвитку серцево-судинної і кістково-м’язової системи.
Фізкультхвилинка – це своєрідний відпочинок і одночасно розвиток дитини.
Навчальні терміни: вище-нижче, вгорі-внизу, праворуч-ліворуч та інші можна поєднати у розвиваючих вправах фізкультхвилинки.
Проводячи її з іграшками чи іншими атрибутами, ми розвиваємо дитячу уяву, що теж не маловажно для дитини. Вправи, пов’язані з використанням реальних предметів, допомагають дитині розкритися більше, розслабити своє тіло, звільнити його від втоми. Разом з тим фізкультхвилинки повинні бути і повчальними, щоб зміцнювати і духовний розвиток дитини.
Зразки фізкульт хвилинок.

Із-за парти встану
В далечінь погляну
Руки в гору потягну
Сонечко я обійму
Опущу я руки в боки
Пострибаю із прискоком.
Ще повітря наберу,
усміхнусь й писать почну.
Яблуко вгорі червоне,
А внизу – земелька чорна.
Сонечко вгорі так сяє,
Землю зверху оглядає.
З висоти десь із хмаринки,
Вниз спустилася краплинка.
Напоїла вона квітку,
Що така внизу привітна.
Квіточку ту пригорну
Та ніколи не зірву.
Травичка – низенька.
Дерева – високі.
Річки є вузенькі,
А є і широкі.
Кругом покрутились
На місці спинились.
Вдихнули повітря
Й всміхнулись привітно.
– Що висить на груші?
– Грушка!
– Хто під грушку ліг?
– Павлушка!
– Що несуть щоднини?
– Повні грушами корзини!
– Хто збирав усі ті груші?
– Гоша, Петрик і Ганнуся!
Роби добро усім на світі.
Від цього буде веселіше.
Всміхнись до Таї, всміхнись до Колі.
Скажи всім: ,,Хмуритись доволі!”.
Давай стрибати, давай дружити,
Без сміху й дружби не можна нам жити.
Хто це крутиться у нас?
Це гучний прийшов Тарас
Хто зігнувся як дуга?
Ні не я, та й не я.
Стали рівно, руки вниз.
Раз – присіли, піднялись.
Плечі уперед звели
І назад їх відвели.
Обвели очима клас
І тепер Порядок в нас.
Добро підніма аж до неба,
А кривда присаджує дуже.
Ні справа, ні зліва не треба
Образить людину, мій друже!
За вікном розквітла квітка –
Усміхнись!
Удуплі сховалась білка –
Подивись!
На хмаринці сидить промінь –
Дотягнись!
Гучно плескає в долоні –
Раз, два, три!
Хочу бути столяром – стук, стук, стук
Маляром як буду – кисть візьму до рук.
А щоб ути мулярем – треба вміти класти
Фундаменти, стіни, як великий майстер.
Хочу бути я пілотом – високо літати.
І шофером, й комбайнером я не проти стати.
Зайчик в полі жито жав.
Так низенько присідав
Жайвір в небо піднімався
Крилами хмарок торкався.
Політав-покружляв
І до нас завітав.
Всім бажає він добра,
Успіхів, сердець тепла.
На галяві лісовій
Дві суничечки малі
Нахилились до трави,
Щоб не бачили їх ми,
А трава вся загойдалась,
зашуміла, захиталась,
отяглася і сказала:
“Якщо хоч суничку з’їсти –
Треба гарно нахилитись.”
Йшов із хати – тупи-тупи,
Та забувся, що роззутий.
Нахиливсь по черевички –
Загубились рукавички.
Вправо-вліво нахилився –
Рукавички не знайшлися.
Ой, роззява я, роззява
Загубив усе ще зрання.
Вчились ми писати “2”
Закрутилась голова,
Заболіли пальці рук.
Раптом хтось в віконце – стук.
Голови підняли вгору,
Захитали головою.
Руки стали як вітряк.
Полетіли, наче птах.
Потім сіли ми рівненько
Й написали всі гарненько.
Ми вивчали більше-менше
І шукали важче-легше.
Я зірвав із гілки грушку,
А у другу взяв подушку.
Хоч подушка більша,
Але вона легша.
А грушка маленька,
Та вона важкенька.
Підготовано за елементами матеріаламу сайту “Вчитель вчителю…”