Філософський мотив сенсу людського життя в драмі Лесі Українки “Лісова пісня”

Світова література не знає іншої драми такого роду, котра б за глибиною думки, яскравістю образів, повнотою відтворення єдності людини і природи рівнялася з “Лісовою піснею”.
“…Пісню складу в твою честь, ясну, голосну і барвисту” ,- писала Леся Українка, звертаючись до України. І вона склала таку пісню.
Це драма-феєрія, підгрунтям якої була фольклорна основа. Поетеса змальовує казкові образи такими, як вигадала людська фантазія, але водночас вони пройшли шлях авторської трансформації і поетизації.
Головною дійовою особою

є, звичайно, Мавка. Вона – дитина природи, основними рисами її характеру є любов до оточуючих, доброта, волелюбність. Вона довірлива і відкрита, тому старий лісовик застерігає її:

Грайся з вітром,
жартуй із Перелесником, як хочеш,
всю силу лісову і водяну,
гірську й повітряну приваб до себе,
але минай людські стежки, дитино.

Та не слухала Мавка застережень мудрого Лісовика. Люди у п’єсі часто жорстокі і невиправдано презирливі до лісового народу. “У них немає душі”, – кажуть люди. Але лісова дівчина Мавка значно добріша і відвертіша, аніж Лукаш, у якого душа є.
За зраду Мавці

Лісовик перетворює Лукаша на вовкулаку. Лише тиняючись по світу, ніде не маючи притулку і не чуючи доброго слова, розуміє Лукаш, як багато він втратив. Адже його кохання до Мавки було найсвітлішим переживанням у його сумному житті.
Духовна краса не має ціни. І саме про це говорить Леся Українка у своїй драмі-феєрії.

Мавка не може уявити собі життя без волі:
Ну як-таки, щоб воля – та пропала?
Се так колись і вітер пропаде?

Мавка вміє прощати і вірно любити, і в цьому її багатство. Всі, хто стає на її дорозі, не розуміють її поривів, не шанують вірності і кохання. Тому не дивно, що на поріг домівки Лукашевої матері приходять злидні.

Це не тільки матеріальні нестатки, це також духовне убозтво – ціна за те, що вона з Лукашевою дружиною гнали Мавку, примушували убивати її своїх сестер і братів. Людяне, творче, світле не може бути назавжди подолано в людині, і Лукаш повертається до людської подоби і до того великого і вічного кохання, що дарувала йому Мавка.
Мавка не здатна до помсти. У трагічний розв’язці драми звучить оптимістична нота – спалахує раптом весняна краса, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію.

…Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.

Так каже Мавка, і в її словах вся сила віри Лесі Українки в незнищенність духовного в житті, у те, що люди здатні жити вільним, красивим, духовно багатим життям.