Дві долі, дві трагедії (Леді Макбет Мценского повіту” і “Гроза”)

Твір на тему: “Дві долі, дві трагедії” по добутках “Гроза” А. Н. Островського, “Леді Макбет Мценского повіту” Н. С. Лєскова. Дві долі, дві трагедії…. Про кого ж ці смутні слова?

Ці слова про дві героїнь: Катерини Кабоновой і Катерини Ізмайлової, з добутків “Гроза” і “Леді Макбет Мценского повіту”. Так у чому ж їхня трагедія? Для цього потрібно звернутися до змісту добутків.

В обох п’єсах головних героїнь кличуть Катеринами, як уже упомяналось вище.

Почнемо з першої з них. Катерина Островського проводить всі дні на проліт у купецькому будинку, у купецькій нудьзі. Бездитинство ще сильніше підсилює її.

Катерина сама говорить про це: “Ах, яка нудьга! Хоч би діти чьи-нибудь! Эко горі!

Те^-те-дитинка^-те в мене немає: всі б я сиділа з ними так забавляла їх… “. Єдине, що утішає Катерину, це її спогаду, сни. Вона живе ними, розповідає про своє колишнє життя: “Я жила, ні про чому не тужилася, точно пташка на волі. Маменька в мені душу не сподівалася, наряджала мене як ляльку, працювати не примушувала, що хочу бувало, то й роблю”. Якщо раніше їй жилося “як пташці на волі”, то зараз як у клітці.

Теж саме й з інший Катериной, та ж купецька сім’я, та ж нудьга. Доля інший Катерини подібна: той же купецький будинок, нудьга.

И бездитинство збільшує ситуацію. Катерина Лєскова говорить практично ті ж слова: “Мені от, коли б я собі дитинчати народило, от би мені з ним, здається, і весело стало”. Про нудьгу в добутку говориться так: “нудьга російська, нудьга купецького будинку, від якої весело… навіть повіситися”.

І хтось із великих людей сказав, що робота годує, одягає й рятує від гріха. І тут це твердження виявилося вірним, тільки зворотне йому – неробство привело до гріха – зраді чоловікові й убивствам.

Катерина Ізмайлова закохується в Сергія, помічника її чоловіка. Це, звичайно ж, привело до збурювання свекра. Катерина вирішує цю проблему найпростішим шляхом, вона просто вбиває його, але справа ще й у тім, як вона це робить.

Вона це робить потай, підсипавши в грибочки свого “улюбленого” свекра щуряча отрута, – він загинув “щурячою смертю”.

Але на цьому не зупиняється історія. Тому що приїхав чоловік. Тут Катерина, не соромлячись нікого й нічого, просто душить свого звуженого.

А перед цим вона просто знущалася з нього, гаряча цілуючи Сергія. До речі тут розвивається епіграф до драми: “першу пісеньку зашарівшись проспівати”.

Тоесть “першу пісеньку” – перше вбивство, “зашарівшись проспівати” – робити, соромлячись, чогось боячись. А от другу “пісеньку” Катерина співає дуже навіть упевнено. От уже дві “пісеньки” на совісті Катерини, хоча ця совість десь втратилася.

За “другою оперою” последоваля й треться. Третьої виявилося вбивство ні в чому неповинного Феди. Катерина зайшла настільки далеко, що вже вбиває нізащо.

Адже вбила вона шестирічного хлопчика для того, щоб не віддавати йому частина їхнього стану. Але хіба став би вимагати гроші маленький хлопчик? Скоріше всього – немає. Цей порок у Катерине зайшов настільки далеко, що вона готова вирішувати всі проблеми вбивством.

Але повернемося до інший Катерине, як же там розвиваються події? Забігу вперед і скажу, що Катерина була праведною людиною ( у відмінності від своєї тески). Це доводить один факт: у молодості вона щодня ходила в церкву й там так ретельно молилася, що якось раз їй здалися ангели!

До якого ж ступеня потрібно повірити в существованиии останніх і ретельно молитися, щоб привидилось таке. Як я вже говорив Катерине живеться “як пташці в клітці”, так ще й усюди переслідують пережитки старого покоління – свекруха. Вийшла заміж вона, як і Ізмайлова, не по любові.

Та й чоловік їй попався не кращий: все веде до того, що Катерина закохується в іншу людину – Бориса Григоровича. Вона увесь час думає про нього, але намагається забути його, тому що знає, що це гріх. Катерина страждає, але нічого не може поробити: “Лізе до мене в голову мрія якась. І нікуди я від її не піду.

Думати стану – думок ніяк не зберу, молитися – не отмолюсь ніяк”. А тут її чоловік їде в коммандировку.

Їсти шанс зустрітися з Борисом, але Катерина по своїй моралі все-таки зупиняється й говорить: “От і сядемо шити з Варварою, і не побачимо, як час пройде; а отут і Тиша приїде”. Вона сподівається забути Бориса, може бути це трапилося б і так, але сестра Тихона влаштувала їй побачення. Всі поличилось саме собою: Катерина зустрічається з Борисом всі два тижні в отсутсвие чоловіка.

Але як Катерина могла погодитися на побачення?

Це відбулося в той момент, коли Варвара дає ключ Катерине, а Катерина, напевно, підсвідомо, керуючись своїми сильними почуттями, бере його під прийменником: “мол, там іде хто – те…”. Але після того, коли останній повернувся, Катерина по своїй праведній натурі й під збігом обставин (гроза) розповідає всю правду…

Природно, скандал був неминучий. Отут наступає кульмінаційний момент, коли Катерина вирішує “шекспірівський” ворос: “бути або не бути”.

Міркуючи, що вмерти їй приємніше чим, знову прийти в цей купецький будинок, вона кидається у Волгу. І на цьому моменті “клітка відкрилася, і пташка вилетіла на волю”, адже вода – це символ волі. До речі, я згадав Шекспіра, а чи не подібна обстановка в “мценского повіту” і міста Калініна з обстановкою шекспірівських добутків?

Може бути в “Грозі” і ні, а в іншій п’єсі все практично сходитися: та ж любов упереміш із кров’ю. От тільки по Шекспірові в підсумку герої каятся, а от Катерина й Сергій про цьому навіть не замислюються. Як начебто-те б так і треба: все відбувається цинічно й весело. Страсті закінчуються тільки тоді, коли Катерина вмирає сама.

Причому вмирає, убиваючи свою “суперницю” і ворога – Сонетку в ревнощах до свого улюбленого, адже вона його так любить. Навіть “каторжний шлях з ним цвіте щастям”. Але чи не занадто ця любов сліпа?

Адже вона навіть не обертає уваги, з якою сухістю він до неї ставитися. И забуває про всім, навіть про дитину, який вона так хотіла – вона від нього просто відмовляється. А помнете що вона сказала із цього приводу: “Мені от, коли б я собі дитинчати народило, от би мені з ним, здається, і весело стало”.

Слово “здається” зіграло свою роль. А всі тому що вона не бачить у житті нічого крім Сергія. По-моєму Сергій тут явдяется “бісом искуссителем”.

Адже саме з – за нього Катерина робила все це. Катерина Лєскова ніяк не хоче вмирати – вона тільки хоче помститися Сонетці.

До речі, а чому не Сергієві? Адже в принципі він винуватий, але Катерина не може це зробити через її сильну любов. Мстить Катерина все по налагодженому механізмі, тільки занадто забулася у своїх почуттях і вмирає також як і Катерина Островського у водній гладі… Смерть привела й ту іншу Катерину до звільнення.

А що привело до смерті? Любов. Потрібно відзначити, що Лєсков протиставив свою Катерину Островського.

А в сюжетному паралелізмі проявляються риси російської жінки. Якщо зібрати якості наших героїнь, то вийти портрет теперішньої російської жінки: рішучість, волелюбність, праведність, цілеспрямованість, любов, сильні почуття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Дві долі, дві трагедії (Леді Макбет Мценского повіту” і “Гроза”)