Драматургія В. В. Маяковського. Традиції й новаторство. Маяковський В. В

Драматургія В. В. Маяковського. Традиції й новаторство
“Лазня” була написана Маяковським в 20-е роки XX століття. Основна тема п’єси – боротьба проти бюрократизму, вульгарності, підлабузництва й Інших пороків, успадкованих від старого миру. Ця п’єса різко сатирична, і Маяковський засуджує в ній “різних мерзотників”, які преятствовали побудові нового суспильства, заважали почати нове життя.

Всі діючі особи в п’єсі розбиті на два табори: будівельники “ма-“ни часу” і бюрократи. Про сатиричну спрямованість п’єси

говорять і прізвища діючих осіб: Победоносиков, Бельведонский, Мезальянсова й інші. А також сама установа, де начальник Победоносиков – главначпупс, називається “головне керування за узгодженням”.

Маяковський вивів в “Лазні” сатиричні образи бюрократів, що засіли в установах. Победоносиков – головний бюрократ, чванливий і тупий, що вихваляє себе, як “відповідального державного діяча”. Його поняття позбавлені реальності; він багато говорить, але нічого не робить.

Образ Победоносикова доповнюється такими ж бюрократами, як Оптимистенко, Мезальянсова, Іван Иванич. У них у всіх

обмежене мислення, вони стають на шляху тих, хто прагне кновому.

Інші персонажі п’єси, такі як винахідник Диваків, Велосипедкин, робітники й навіть дружина Победоносикова Поля, хочуть людям добра. Диваків говорить про “машину часу”: “З моєю машиною ти можеш завихрити розтягнуті тягучі роки горя, втягти голову в плечі, і над тобою, не зачіпаючи й не роняючи, сто рзз у мінуту буде проноситися снаряд сонця, кінчаючи чорні дні”.

У третій дії п’єси Победоносиков бачить себе в театрі й сперечається з режисером про завдання мистецтва. Маяковський викриває тих, хто чекає від мистецтва тільки “пестливе око й вухо”, а не реального життя. Повинні звалитися границі старого режиму, що встановився в театрі. Люди вже хочуть чогось нового, несхожого на попереднє

Зв’язок у п’єсі сьогодення й майбутнього відбувається за допомогою машини часу й фосфоритической жінки. Всі фантастичні подання про машини, які будуть відігравати більшу роль у житті людей, збулися. Створюються надточні прилади, космічні кораблі літають у космос…

“Баню” можна назвати драмою, тому що в ній показана вся серйозність конфлікту між бюрократами й винахідниками. Маяковський, назвавши п’єсу драмою, хотів цим підкреслити й довести, як важко боротися з бюрократизмом, як важко його перебороти

Своєю сатирою Маяковський продовжує традиції Салтикова-Щедріна. Щедрін у своїх добутках висміював, принижував чиновників і робив це за допомогою сміху. Один з видів сміху – це сарказм, що буває гіркий і нещадний.

У ньому відчувається ненависть і презирство. У казці Салтикова-Щедріна “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” образи генералів, тупий і бездарних, автор зображує саркастично. Нічого вони не можуть без мужика, але тримаються з ним нагло й самовдоволено. Те ж саме ми бачимо й у творі Маяковського.

Він показує всю мерзенність, всю незначність бюрократів. Вони не визнають нічого, що б могло змінити їхній розміряний ритм життя. Победоносиков уважає себе зразком правильного життя. “Взяти що-небудь зразкове, наприклад, наша установа, у якому я працюю, або мене, наприклад…” Ці слова вимовляє людина, що звикла нічого не робити, жити за рахунок інших.

Победоносиков підносить себе вище всіх інших людей: “Тип? Хіба ж так можна виражатися про відповідального державного діяча? Так можна сказати тільки про якого-небудь зовсім безпартійного пройдисвіта”.

“Лазня” злободенна й зараз, у наш час, тому що подібні пороки не зжиті й понині.