Драматургія Маяковського (по п’єсах “Клоп” і “Лазня”)

Жанрове різноманіття творчості Володимира Володимировича Маяковського – безсумнівне свідчення його таланта. Він яскравий поет, створив драматичні добутки “Клоп” і “Лазня”, ” Містерія-Буф”, мріяв написати роман. У своїх драматичних творах Маяковський розвивав ту лінію агітаційно-плакатного мистецтва, що виникла в перші роки після революції й відбивала прагнення демократизувати театр Маяковський уважав, що “театр не дзеркало, що відображає, а скло, що збільшує,”, тому створює сатиричні комедії, обличающие міщанство

й бюрократизм, у боротьбі з якими формувалася нова людина, зміцнював соціалістичний лад У п’єсі “Клоп” 1929 року поет повідомляє непримиренну війну міщанству у всіх його проявах. “Колишній робітник, що був партієць, нині наречений”, Присипкин, що перейменувався в Пьера Скрипкіна, у діях і мовленнях виявляє свою обивательську сутність Мешканці “молодняцкого” гуртожитку, люди з майбутнього, у яке глядач попадає разом з героями п’єси, сприймають Присипкина й мікроб міщанства, яким він уражений, як явища, не сумісні із законами, поглядами, укладом життя нового суспільства.

ДО “расчеловечиванию”

Присипкина, до перетворення його в представника вимерлого роду – “обивателиус вульгарно” – зводиться основна дія п’єси. Мікроб міщанства, сатирично викритий у п’єсі, представляється як антилюдська, антигромадська сила, страшна своєю здатністю заражати суспільство Образом Олега Баяна в п’єсі підкреслюється многоликость міщанства. Якщо Присипкин – переродженець, що зробив зі свого пролетарського походження зручне прикриття, то Олег Баян —і пристосованець, брехливими фразами що прикриває прогниле нутро обивателя, вигодуваного старим миром і оставшегося вірним йому.

І цей вид міщанства не менш страшний для суспільства, чим присипкинщина. Нещадність у викритті міщанства надає п’єсі бойової наступальний характер П’єса “Лазня” (1930 р.) спрямована на не менш небезпечне явище – бюрократизм. П’єса – сплав мрії й дійсності, переплетення сьогодення й майбутнього. Це досягається використанням фантастики, що вплітається в реальне життя винахідника Чудакова і його товаришів.

Вся дія зводиться до боротьби за машину часу, створювану Чудако-Вим, що дозволить побачити майбутнє, переконатися в реальності мрії, що наближається каждодневно беззавітною працею тисяч людей. Гострий конфлікт між теперішніми будівельниками нового суспільства й Победоносиковим, що коштує на шляху суспільства до майбутнього, розростається в рішучу сутичку нових норм життя з бюрократизмом, з победоносиковщиной. Фантастичність сюжету дозволяє поетові показати неприйнятність бюрократичних початків для суспільства майбутнього: машина часу скидає тих, “що не потрібні для комунізму”.

Політична гострота в постановці проблеми, влучність поетичного слова, винахідливість у створенні сценічної дії – відмінні риси й ця п’єса Маяковського.

Своїми п’єсами він успішно розвиває комедійно-сатиричні традиції російської класичної літератури, традиції А. С. Грибоєдова, Н. В. Гоголя, М.

Е. Салтикова-Щедріна. Особливо видні традиції гоголівського “Ревізора”. П’єси Маяковського відрізняє політична загостреність, сатирична сила в зображенні обивательщини й бюрократизму, реалістична переконливість і симпатія до позитивних героїв, уміння органічно включати в розвиток, дії фантастику.

Сила узагальнення й майстерність, властивим п’єсам Маяковського, перевірені часом