Дороги Михалкова або як народжуються вірші?



Не позначено, скільки років ліричному героєві вірша “Дорога^-дороги-шляху-дороги-дороги”. Але хто ж, крім хлопчика десяти – дванадцяти років, здатний так самозабутньо розповідати про різні дороги: тропиночках, гірських і повітряних шляхах, шосе?

Утомишся – місце вибереш, Присядеш відпочити, Дивишся – дорогою дальнею И котить хто-небудь Підведешся, щоб побачили, Попросиш підвезти… И хто ж ще може так по-детски боятися образ? Эх, тільки б не скривдили И взяли по шляху!..

Як народжуються вірші? Що спочатку – фантазія, посмішка,

подив? На це питання Сергій Михалков незмінно відповідає, що всі його вірші з життя. І навіть зовсім неймовірні події, про які пише поет, він підглядає в житті.

Тільки око художника розрізняє те, що не кожному видно. Аеродром.

День^-день-холодн-день. Вітер тріпає на ручках валіз прив’язані до них бирки з написом “Аерофлот”.

Вони схожі на метеликів і, здається, от-от полетять слідом за зграєю скуйовджених аеродромних горобців Звичайний день. Звичайний рейс. Поспіх.

Суєта. Реєстрація багажу. Більші пасажирські літаки чекають пасажирів.

А через кілька днів був написаний веселий вірш про

цей день. Називалося воно “Про що не знає Аерофлот”.

Герой цього вірша “отруєний” пристрастю до подорожей. Ця пристрасть змусила його без віз і без квитка облетіти на літаку все світло. Поет не без урочистості повідомляє, що його герой пізнав щастя в моторному рокоті й громі.

Але пізнав (той^-те-слов-те яке!) щастя – горобець.

Всього-на-всього горобець – “пернатий маленький плебей”. Настільки незвичне з’єднання образів надає віршу особливий колорит. Рокіт моторів.

Грім. І у всій цій симфонії XX століття – горобець зі своїм “живою вагою”.

У шляху його живої ваги Не відчуває екіпаж…

Історія з горобцем – маленький секрет, про яке не знає Аерофлот, але, “як не дивно, знаю я”,- жартує поет.

Вірш це – жарт, повний свіжості й типово михалковского гумору, що іскриться. Дарунок поета в тім, що й до повсякденного він ставиться по-своєму, знаходячи у всьому цікаві й забавні штрихи. Так з’явився вірш “Грип”.

Не рум’яний гриб у лісі, А поганий грип у носі!

Ці рядки під час читання в дитячої аудиторії завжди супроводжуються вибухом сміху А далі? Далі почалася фантазія.

Поет перевтілився у свого героя, хлопчика, з яким і відбуваються подальші події. З узятих з життя фактів залишилися тільки грип і сидіння будинку. А ліричний герой виявився вже зовсім в іншій обстановці. Його інтереси й настрої самі що ні на є дитячі:

Хочеш, я тобі, Антошко, Ніс засиплю порошком?

Подобається дітям вірш. Самим серйозним тоном повествуется в ньому про події із щеням, що втекло з будинку. Оповідання ведеться дуже докладно, аж до того, що, искусанний бджолами, пес лежить шаром і “виляють ледве забинтованим хвостом”.

Цей же прийом комічного, що полягає в протиріччі між змістом і формою викладу, застосовується й у вірші “Якщо”, у якому автор перекладає читача від вірша-гри, зв’язаного ще з жестом, рухом (“Кошенята”), до жартів більше відверненого характеру, що вимагає фантазії. Читаючи книги Михалкова дитячій аудиторії, переконуєшся, яке зачарування криється для хлопців у його “складних, смішних” віршах. Інтонація їх близька до дитячої мовлення


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Дороги Михалкова або як народжуються вірші?