“До ВАС, мої колеги”

Дорогі друзі! сподіваюся, що мої скромні поетичні доробки підбадьорять ваш дух, зігріють душу і додадуть впевненості. Тримаймося разом! Цінуй життя за кожну мить, Хай навіть мить ота нікчемна.

Вона прожита недаремно, Адже Хтось Мудрий нас згори, Тебе й мене, послав від СебеПрожити знов земні мири, Щоб повернутися на небо! – Яка я? – Різна! – Хто я? – Я! Ношу в кишенях мріїІ дивно – Зпізна до рання – Плету віінок надії. Саджаю в горщики зернятДобра на підвіконніЙ народжую своїх віршатВ натхненну ніч безсонну! Так швидко час летить

неспинно, Як птах у теплії краї. І вже цей час очима синаУ душу дивиться мені. І в ній залишити неможнаМені ні підлості, ні злаПотрібно, щоб душа ця схожаНа чисте дзеркало була, Щоб легко там змогла побачитьСинівських оченят блакитьЛюбов і вірність, добру вдачу І вміння мудро вік прожить! Я шукала слова, я щоночі по світу блукала.

Піднімалася в небо і спускалася в океан. Я гіркий настій болю, мов солодке вино випивала, Щоб здолати безвиході гострий паркан. Я шукала слова, я збирала потрібні до купи, Хрестиком вишивала на перетканому полотні – Щоб, відчувши на плечах твої прохолоднії руки, Загасити щасливих

очей голубі ліхтарі… Я ні рядка сьогодні не складу, Цей вічний біль у кожнім моїм вірші, Я терапію іншу віднайду:Подумаю про зайве і про інше.

Себе в розкішнім домі уявлю, У сукні від Готьє, парфумах Річі…І ніжно душу зіьшматків зліплю, Яку хтось знову кинув на узбіччя! Люблю я твоє волосся! У ньому сховався вітерІ блиск ранкового сонця, І запах весняних квітів. І руки мої ковзаютьПо нім, як по оксамиту, І серце святково сяєЦім дивним теплом зігріте! Несла б в долонях серце, а кому?

З ким радістю своєю поділитись? Бо горе треба пити одному, А щастя розділити з цілим світом! Хай легше стане тому, кому зле, Кому болить, кого окутав смуток, Кому на кожнім кроці не везеЙ життя здається круговертям суток…Ковтніть моєї радості ковток, Згадайте, як ви вмієте любити, Зробіть натхненний відчайдушний крок – Розправте крила й поспішайте жити!

Завжди пам’ятайте слова О. де Бальзака”ДОЛЯ СИЛЬНІШ ПРИГНІЧУЄ НАС, ВІДЧУВШИ, ЩО МИ ВІД НЕЇ ЗАЛЕЖИМО”і слова Н. Хілла”ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БОРОТИСЯ, ПОТРІБНО НЕ БІЛЬШЕ СИЛ НІЖ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗМИРИТИСЯ”.