Дитина у сучасному суспільстві

Як зберегти особливість дитини в сучасному суспільстві?…

Україна стала незалежною. Є всі необхідні атрибути державності:

Прапор, герб, конституція, президент, держава моя. Є народ.

Народжуються, підростають і йдуть до школи діти нової України. Про те більшість з них – то діти не “нових українців”. Статистика тривожить, навіть лякає: скільки в нас безпритульних дітей, які ночують у підвалах, їжу та одежину шукають на звалищах, вчаться у “школі життя” на базарі і “працюють” у метро та електричках…

Тривожить

і лякає відсоток тяжких злочинів, скоєних в Україні малолітніми злочинцями. І, як не дивно, майже половина з них виростала не в так званих неблагополучних сім’ях. Отже мабуть не тільки сім’я є тим посередником, де дитина формує своє бачення “стилю життя”. Багато залежить від школи, від того середовища, клімату, від самої атмосфери, де учень проводить більшу частину часу.

Мабуть, школа може і повинна якщо не виправити спадкове чи пропущене в сім’ї, то обов’язково заповнювати вакуум духовного спілкування. Простіше сказати – школа має дати дитині те, чого вона не отримує в сім’ї. У школі дитину

оточують старші за роком та статусом – учителі, старшокласники, і рівні – однокласники; у школі дитина отримує значно більший обсяг інформації, ніж удома; у школі дитина щоденно стикається з необхідністю приймати самостійні рішення; у школі формується тип громадської поведінки, суспільне обличчя людини.

Отже, чим має керувати у своїй навчально – виховній роботі вчитель,

Керівник цього міні – соціуму молодших школярів. Які основні аспекти такої роботи.

Перше. Молодший учень в оточені вчителів старших дітей і однолітків.

Як правило, з першого дня у школі учні, особливо ті, що не відвідували дитсадок, інстинктивно тягнуться до вчительки, котра стає для них не стільки джерелом нових знань, скільки першою опорою, допомогою у новому незнайомому оточені. І першу вчительку недарма називають “другою мамою”. Школа надто молодша, – чи не єдиний феномен того, що авторитет і повага, які будь – де завойовуються з часом, тут існують як незаперечна даність, як щось природне для дитини.

“Євгеніє Петрівно! ! Скажіть йому, щоб віддав мою ручку!” “Маріє Іванівно, подивіться, який мені купили бант!” Галино Григорівно, я сьогодні забула носовичок”, “У мене гудзик відірвався” – ось лише деякі підтвердження цього. Вміло використовувати, не розгубити цей авторитет – складно, але необхідно. Це золотий ключик до серця дитини.

Важлива як найуважніше придивитися до стосунків учня з його батьками і намагатися уникати таких дій та слів, що негативно сприймається, відкидаються учнем у своїй сім’ї.

…Мама розмовляє з подругою чи сусідкою, незважаючи на звертання дитини. Після п’ятого чи шостого “мамо!” вона каже:

“ну чого тобі?” Не бачиш – дорослі розмовляють. “Іди поки погуляй!” Таких дітей треба буде по десять разів кликати до себе чи нагадувати щось зробити.

У схожій ситуації в школі, якщо дитина звертається до своєї вчительки, коли вона розмовляє з колегою, краще відреагувати одразу ж, але якнайшвидше пояснити, що перебивати розмову

Неввічливо. Надалі, як правило, дитина засвоює цю вимого до поведінки, і цей досвід переноситься на інші ситуації, в тому числі і вдома.

Дівчинка наймолодша у своїй сім’ї, де її люблять найбільше, у школі з подивом з’ясовується, що вона не найкраща, не найрозумніша, що тут усі дівчатка більше люблять поважають Оксану, яка швидше за всіх рахує, або Таню, котра гарно малює.

Тут необхідно дуже тактовно, не принижувати гідність майбутньої жінки, змісити її зрозуміти, що просто так, “за красиві очі”, ніхто любити і поважати не буде, а треба вміти щось робити краще за інших.

Ось чому дуже важливо виявити і підтримувати в кожного учня його захист, особливі, індивідуальні здібності – чи то малювання, спів, швидку усну лічбу, гарне письмо і вишивання. Адже саме с цього починається усвідомлення дитиною своєї особистості, шляхів її суспільної реалізації.

Друге. Обсяг інформації, що його отримує учень у школі, значно ширший за той, що дає телевізор і вулиця.

Підсвідомо величезний потік інформації розділяються в голові дитини на те, що цікаво і нецікаво, якщо не за змістом, то за формою подачі.

Але привчити вчитися – запам’ятовувати й переробляти інформацію (необхідну, а не тільки цікаву), вміти згодом правильно її знаходити – одне з найголовніших завдань школи, яка прагне виховати освічену, інтелігентну людину.

Можна наприклад використовувати такі форми:

На стіні в класі відводити окремий стенд під умовною назвою “Що цікаве у світі”. До нього учні добирають знімки з газет чи журналів згодом – вирізки за тематикою, що періодично змінюється. Ця нескладна, але захоплююча і постійна робота розриває у них прагнення пошуку, розширює світогляд.