Дисонанс



Дисонанс Дисонанс на відміну від асонансу відомий у словниках під одним значенням. Цей термін служив для назви такої рими, у якій разнозвучие ударних голосних скрашується співзвуччям сусідніх звуків, на відміну від ассонансной рими, де співзвуччя спочиває переважно на збігу ударних голосних Маяковський римував ” слово-ліворуч-слава”; ” дула-долу-справа”, тобто домагався співзвуччя як переднаголосних, так і послеударних звуків, що характерно для поетів XX століття. У давньоруській і народній поезії на співзвуччя переднаголосних

не обертали настільки пильна увага, римуючи ” комони-оседлани” (в “Слові об полицю Игореве”) або ” біленький-миленький” (у народній пісні), проте рими анітрошки не втрачали у своєї пре-лестощів: Молодка, молодка молоденька, Голівка, голівка победненькая!

Разорительница – сношенька, Розплітай-Косу – свашенька, Втрать-Вроду – подруженька. У народній поезії рима, заснована на дисонансі, звичайно уплетена у візерунок асонансів, алітерацій і різних комбінацій співзвуч, на тлі яких вона оттеняется, стає пластично опуклою. Подібний тип рими рівноправний з будь-яким іншим. Рима що треба!

Тільки

її в хаті-жание термінологічної плутанини будемо називати не дисонансом, а диссонансной римою, залишивши термін “дисонанс” звуковому малюнку, витканий-ному з разнозвучних ударних голосних У російській мові під наголосом розрізняються шість голосних: а, про, і, и, в, е, у той час як слів – кілька сотень тисяч.

Тому у зв’язаному тексті голосні звичайно сполучаються один з одним, чергуючись. Коли у віршах над всіма ударними домінує якась одна голосна, ми її виділяємо на слух як стилістичний засіб звукової виразності, як асонанс: По лучках трава розстеляється. Що за травушка, за муравушка! Коли ж голосні не повторюються у вірші або в паралельних частинах віршованого тексту, те перед нами дисонанс – один із засобів, що підсилюють виразність емоційного мовлення: Перша кишеня – з горіхами, Друга кишеня – з ізюмом, Третя кишеня – з бобами Цей уривок чітко ділиться на паралельні частини.

На тлі звукових повторів однієї з них (кишеня, кишеня, кишеня) – інша частина восприни-томиться як дисонанс (з горіхами, ізюмом, бобами). Якщо асонанс як би притягає, сплітає словесні образи, те дис-сонанс, навпроти, відокремлює їх, підкреслює градацію: Напоїв мене Росіянин цар, Напоїв мене трьома пійлами: Перше пійло – пулечка свинцева, Друге – шашка гостра, Третє – піка довга У народній пісні “Піп Емеля” по різним саням разом з різними персонажами розсаджені й різні ударні голосні: У перших-те санях отамани самі, У других-те санях осавули самі, А в четвертих санях разбойнички самі, А в п’ятих-те санях шахраї самі, А в шостих-те санях так Гришка з Маринкой, А в сьомих-те санях сам від Емеля. Тут ударні голосні немов стають “візитною карткою” персо-нажей. Її, здається, недостало попові Емеле.

Але так може представитися на перший погляд. У прізвисько головного героя чутний натяк на його духовний мир, хоча й без того відомо, що піп Емеля не отаман, не осавул, а разбойничек і шахрай.

Останній звуковий зв’язок виникло як вираження значеннєвих зв’язків. Уподібнення попа Емели разбойничкам і шахраям підкреслено звуковою аналогією, що стала відчутна завдяки дис-сонансу в паралельних місцях тексту. У свою чергу, сам дисонанс про-ступив настільки чітко завдяки розсипаним навколо звуковим повторам. Така звукова побудова вірша дуже характерно для фольклору.

Не зрячи авторські вірші, де дисонанс украплюється в паралельні частини тексту, віють подихом народної поетики.

Тематично виправдано звучить по-добний дисонанс у першій строфі вірша Марини Цветаевой: Простите мене, мої гори! Простите мене, мої ріки! Простите мене, мої ниви!

Простите мене, мої трави! Мати – хрест надягала солдатові, Мати із сином прощалася навіки… И знову зі згорбленої хати: “Простите мене, мої ріки!” Широкою, роздольною піснею звучить вірш Вів. Хлебникова: Коли вмирають коні – дихають, Коли вмирають трави – сохнуть, Коли вмирають сонця – вони гаснуть Коли вмирають люди – співають пісні Майстерно досягає інтонації дитячої, наївної захопленості И. Анненский у вірші “Сухий оселедець”: Видали ль ви білу стіну – порожню, порожню, порожню?

Не бачили ль сходи біля – високої, високої, високої? Лежав там близько оселедець – суха, суха, суха… Прийшов туди майстер, а руки – грязненьки, грязненьки, грязненьки. Приніс молоток свій і гак він – як шило, як шило, як шило…

У стиховой рядку дисонанс служить відокремленню граматично однорід-них понять: Я твій – я проміняв порочний двір Цирцей, Розкішні бенкети, забави, заблужденья… Другий вірш у Пушкіна мав інший вид: “Нескромні бенкети, турботи, за-блужденья”. Здається, що в “турботах” винний асонанс: чотири ударних “про” по звуковій інерції викликали п’яте.

Зрозуміло, що “турботи” були замі-нени на “забави” насамперед не звуку, а змісту заради. Але як у підсумку гарна зустріч асонансу з дисонансом! Інший вірш (“Юр’єву”) Пушкін починає й завершує диссонан-сом: Здорово, лицарі лихі Любові, волі й провина! Здорово, молодість і щастя, Застільний кубок і бордель Дисонанс підсилює виразність повтору однорідних понять, кото-рий і сам по собі є емоційним засобом. Із сильного хвилювання починає Бунін вірш: И квіти, і джмелі, і трава, і колосся, И лазур, і полуденна спека У строфі дисонанс виділяється з особливою чіткістю, якщо він обрамлений ас-сонансами сусідніх віршів, як, наприклад, у Тютчева: ПРО, як пронизливі й дикі, Як ненависні для мене Цей шум, движенье, говір, лементи Младого полум’яного дня Як гармонійно живописует Тютчев розлад свого поетичного духу з тим, що заважає самозаглибленості!

Так що всупереч невтішному представле-нию, зв’язаному зі словом “дисонанс”, він, як і будь-який інший засіб звукової організації вірша, служить виразності поетичного мовлення.

Твір прочитав: 5380 Оновлено ( 21.09.2014 09:50 )


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Дисонанс