Ділова мова домонгольского періоду

Поруч із церковнослов’янською мовою, що обрусіла, у російських творах домонгольской епохи ми знаходимо чисто російську мову. Якщо перший уживався в житіях, повчаннях, літописах, взагалі в літературних творах у власному змісті цього слова, то другий бачимо в діловій писемності – у документах юридичного й іншого характеру, в офіційній переписці князів, у законодавчих пам’ятниках, іноді навіть у монастирських посланнях ієрархів. Тут ним користувалися не одні світські особи, але й духовні, тому іноді з-під одного пера виходилои добутку

й на церковнослов’янському, і на російській мові Якщо церковнослов’янська мова російських добутків містив у собі особливості місцевих російських говорів, те чистийий російський мова ділової писемності цілком ототожнювався з місцевими говорами.

Таким чином, діловий документ, що виходив з Новгорода, писався на новгородському говорі. Коротше: у діловій писемності було стільки чисто російських мов, скільки було говорів Отже, домонгольская Русь не знала одного загального їй всієї літературної мови. Вона вживала дві мови: один – церковнослов’янський для властиво літературних творів, іншої – чистий росіянин для ділової писемності Можна сказати, що домонгольская епоха історії російської літературної мови є епоха відсутності загальросійської літературної мови, епоха спільного існування декількох місцевих літературних мов