Десять індіанців



Ернест Хемингуей Коли Никнув вертався з міста зі свята 4 липня пізно ввечері у великому візку разом із Джо Гарнером і його сім’єю, їм попалися на шляху дев’ять п’яних індіанців. Він запам’ятав, що їх було дев’ять, тому, що Джо Гарнер, що поганяв коней, щоб до ночі добратися додому, зіскочив на дорогу й витягся з колії індіанця. Індіанець спав, уткнувшись носом у пісок. Джо відтягнув його в кущі й вліз назад вфургон. – Це дев’ятий, – сказав Джо, – як з міста виїхали – Уж ці індіанці! – проговорила миссис Гарнер. Никнув сидів

на задній лаві із двома гарнеровскими хлопчиками.

Він виглянув з візка подивитися на індіанця, якого Джо відтягнув убік від дороги – Це що, Біллі Тейбшо?

– запитав Карл – Немає. – А в його штани зовсім як у Біллі – У всіх індіанців такі штани – Я його й не бачив, – сказав Френк. – Па так незабаром зіскочив і вліз назад, що я нічого не розглянув. Я думав, він змієві переїхав – Ну, яка там змія!

А от індіанці – ті сьогодні дійсно допиляєтеся до зеленого змія, – сказав Джо Гарнер. – Уж ці індіанці! – повторила миссис Гарнер. Вони поїхали далі. Фургон згорнув із шосе й став підніматися

в гору.

Коням були важко; хлопчики злізли й пішли пішки. Дорога була піщана.

Коли вони минули школу, Никнув оглянувся з вершини пагорба. Він побачив вогні в Питоски, а там удалині, за Литль Траверс Бий, вогні Харбор Спрингс. Вони знову влізли вфургон. – Треба б тут дорогу гравієм зміцнити, – сказав Джо Гарнер.

Тепер вони їхали лісом.

Джо й миссис Гарнер сиділи поруч на передній лаві. Никнув сидів позаду, між двома хлопчиками.

Дорога вийшла на просічуся – А отут па тхора задавив – Ні, далі. – Неважливо, де це було, – помітив Джо, не обертаючись. – чи Не однаково, де задавити тхора – А я вчора ввечері двох тхорів бачив, – заявив Никнув – Де? – Там, біля озера.

Вони по березі дохлу рибу шукалися – Це, вірно, єноти були, – сказав Карл – Ні, тхори. Що, я тхорів не знаю, чи що? – Тобі, так не знати!

– сказав Карл. – Ти за індіанкою бігаєш – Перестань бовтати дурості, Карл, – сказала миссис Гарнер. Джо Гарнер засміявся – Перестань сміятися, Джо, – помітила миссис Гарнер. – Я не дозволю Карлові дурницю поротися – Правда, ти за індіанками бігаєш, Ники? – запитав Джо.

– Немає. – Ні, правда, па, – сказав Френк. – Він за Пруденс Митчель бігає – Неправда – Він щодня до неї ходить – Ні, не ходжу. – Никнув, що сидів у темряві між двома хлопчиками, у глибині душі почував себе щасливим, що його дражнять Пруденс Митчель. – Зовсім я за нею не бігаю, – сказав він – Буде брехати! – сказав Карл. – Я їхній щодня разом зустрічаю – А Карл ні за ким не бігає, – сказала мати, – навіть за індіанкою Карл помовчав – Карл не вміє з дівчиськами ладити, – сказав Френк.

– Заткнися! – Молодець, Карл!

– помітив Джо Гарнер. – Дівчиська до добра не доведуть. Бери приклад сотца. – Не тобі б говорити. – И миссис Гарнер присунулася ближче до Джо, скориставшись поштовхом візка. – Мало в тебе у свій час подружок те було – Уж напевно, па ніколи не водився синдианкой.

– Як знати? – сказав Джо. – Ти дивися, Никнув, не упусти Прюди. Дружина що те шепнула йому, Джо засміявся – Чого ти смієшся, па? – запитав Френк.

– Не говори, Гарнер, – зупинила його дружина Джо знову засміявся – Пускай Ники берет собі Прюди. У мене й без того гарна женка. – От це так, – сказала миссис Гарнер. Коні важко тяглися по піску.

Джо хльоснув батогом навмання. – Але але, веселіше! Завтра ще гірше прийде З пагорба коня пішли клуса, візок підкидало Біля ферми всі вилізли. Миссис Гарнер відімкнула двері, увійшла в будинок і вийшла назад з лампою в руках.

Карл і Никнув зняли поклажу з фургона. Френк сіл на передню лаву й погнав коней до сараю.

Никнув піднявся на ганок і відкрив двері кухні. Миссис Гарнер розтоплювала грубку; вона оглянулася, продовжуючи поливати дрова гасом – Прощайте, миссис Гарнер! – сказав Никнув. – Спасибі, що підвезли мене – Немає за що, Ники.

– Я прекрасно провів час – Ми тобі завжди раді. Залишайся, повечеряй снами.

– Ні, я вуж піду. Мене па чекає – Ну, іди.

Пішли, будь ласка, додому Карла – Добре. – До побачення, Ники! – До побачення, миссис Гарнер!

Никнув вийшов знадвору ферми й направився до сараю. Джо й Френк доїли корів – До побачення! – сказав Никнув. – Мені було дуже весело. – До побачення, Ники!

– крикнув Джо Гарнер. – А ти хіба не залишишся повечеряти? – Ні, не можу.

Скажіть Карлові, що його мати кличе – Добре. Прощай, Ники! Никнув босоніж пішов по стежці через луг за сараєм.

Стежка була гладка, роса холодила босі ноги. Він переліз через огорожу наприкінці лугу, спустився в яр, грузнучи в топкого бруду, і пішов у гору через сухий березовий ліс, поки не побачив вогник у будинку. Він переліз через загородь і підійшов до переднього ганку.

У вікно він побачив, що батько сидить за столом і читає при світлі великої лампи.

Никнув відкрив двері й увійшов – Ну як, Ники? – запитав батько. – Добре провів час? – Дуже весело, па. Свято було веселий – Їсти хочеш?

– Ще як! – А куди ти справ свої черевики? – Я їх залишив у Гарнеров вфургоне. – Ну, підемо вкухню. Батько пішов уперед з лампою. Він зупинився в льодовика й підняв кришку.

Никнув вийшов у кухню.

Батько приніс на тарілці шматок холодного курчати й глечик молока й поставив їх перед Ником. Лампу він поставив на стіл – Ще пиріг є, – сказав батько. – З тебе цього вистачить?

– Позаочі! Батько сіл на стілець у покритого клейонкою стола.

На стіні з’явилася його більша тінь – Хто ж виграв? – Питоски. П’ять – три Батько дивився, як він їсть; потім налив йому склянка молока із глечика Никнув випив і витер серветкою рот. Батько простягнув руку до полиці за пирогом.

Він відрізав Нику великий шматок. Пиріг був счерникой. – А ти що робив, па?

– Ранком ходив рибу вудити – А що піймав? – Одного окуня Батько сидів і дивився, як Никнув їсть пиріг – А після обіду ти що робив? – запитав Никнув – Ходив прогулятися до індійського селища – Бачив кого нибудь?

– Всі індіанці відправилися в місто пиячити – Так і не бачив зовсім нікого? – Твою Прюди бачив – Де? – У лісі, із Френком Уошберном. Випадково набрів на них.

Вони непогано проводили час Батько дивився всторону. – Що вони робили?

– Так я особливо не розглядав – Скажи мені, що вони робили? – Не знаю, – сказав батько. – Я чув тільки, як вони там возилися – А чому ти знаєш, що це були вони? – Бачив – Ти, здається, сказав, що не розглянув їх? – Ні, я їх бачив – Хто з нею був? – запитав Никнув – Френк Уошберн.

– А им… им… – Що їм? – А їм весело було? – Так начебто не нудно. Батько встав із за стола й вийшов з кухні.

Коли він повернувся до стола, Никнув сидів, уставясь у тарілку. Ока його були заплакані – Хочеш ще шматочок?

Батько взяв ніж, щоб відрізати шматок пирога – Ні, – відповів Никнув – З’їли ще шматок – Ні, я більше не хочу Батько зібрав зі стола – А де ти їх бачив? – запитав Никнув – За селищем Никнув дивився на тарілку. Батько сказав: – Ступай ка ти спати, Никнув – Іду Никнув увійшов у свою кімнату, роздягнувся й ліг у постіль. Він чув кроки батька в сусідній кімнаті.

Никнув лежав у постелі, уткнувшись особою вподушку. “Моє серце розбите, – подумав він. – Я почуваю, що моє серце розбите”.

Через якийсь час він почув, як батько згасив лампу й пішов до себе в кімнату. Він чув, як зашумів вітер по деревах, і відчув холод, що проникав крізь ставні. Він довго лежав, уткнувшись особою в подушку, потім перестав думати про Прюди й, нарешті, заснув.

Коли він прокинувся вночі, він почув шум вітру в кущах болиголова біля будинку й прибій хвиль об берег озера й знову заснув. Ранком, коли прокинувся, дул сильний вітер, і хвилі високо набігали на берег, і він довго лежав, перш ніж згадав, що серце його розбите


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Десять індіанців