ЧОМУ КИТАЙЦІВ ТАК БАГАТО?
Може, тому, що в Піднебесній панує культ дітей, дитинства і дитячого здоров’я
Краще раз побачити, ніж сто разів почути. Заяложений постулат – але ж у точку! Тому ми й шукаємо очевидців, аби вони видавали нам на-гора враження про системи охорони дитячого здоров’я в різних країнах з перших рук. Китай так далеко, а доступних для контакту очевидців так мало, тому досвід Володимира Абраменка, лікаря-реабілітолога, який має медичну практику в Піднебесній – на вагу золота.
Все правильно. Сьогодні йдеться про китайську систему охорони
Якщо дитину приводять на прийом іноземці, лікар може бути… Шокованим. Але навіть якщо батьки не дуже володіють китайською – все одно захоплюється цим, питає, де вчили, звідки родом, чи їдять вони страви китайської кухні і чи часто приїжджають до них батьки
Ставити запитання, чому кількість китайського населення
ЗА ПОМИЛКИ – ТРЯСУТЬ
– Пане Володимире, то на що робиться акцент у китайській педіатрії? Хто несе більшу відповідальність за здоров’я дитини – батьки чи держава? – починаємо з традиційного запитання.
– Звичайно, держава вносить певну частку в підтримання здоров’я дітей, бо це ж майбутнє працездатне населення, – відповідає лікар. – Наприклад, закуповуються вакцини, безкоштовно щеплять дітей. Є і патронаж вагітних. Але це не відкидає того, що відповідальність за здоров’я дитини лежить на батьках.
Нас одразу цікавить запитання ступеня цієї відповідальності. Адже в Україні як? Померла дитина – і одразу трясуть дільничного педіатра.
У Китаї за дитяче здоров’я теж трясуть. І не формально. Не лише в Україні розлючені батьки у випадку погіршення стану дитини хапаються за папір і ручку, аби настрочити скаргу до відповідної інстанції. Наш співрозмовник зазначає: в Китаї теж пишуть.
Діюча схема “розбору польотів” схожа на українську.
Повинна приїхати комісія, розібратися – це ляп лікаря чи, скажімо, така швидка індивідуальна реакція на введення якихось ліків. Тому “розборки” в китайській педіатрії є, як і скрізь.
Ще про розлючених батьків (українських). Дуже часто вони всіма силами намагаються покарати медиків, навіть якщо ті не винні. В Китаї так само?
Спочатку йде бурхлива реакція, потім починають розбиратися, звідки дме вітер, – констатує лікар. – Якщо педіатр не винен – його ніхто не чіпатиме.
МЕНТАЛІТЕТ – НА СТОРОЖІ ЗДОРОВ’Я
Цікаво, чи довіряють китайські батьки на всі 100 відсотків педіатрам? Чого приховувати: наші татусі-мамусі вважають, що вони розуміються на здоров’ї свого дитяти більше за педіатра, навіть якби це був всесвітній ум, тричі професор і лауреат Нобелівської
премії в галузі педіатрії. Скажімо, те саме питання щеплень, де битва українських батьків з офіційною медициною – вічна і на смерть… Вони однаково затято б’ються скрізь, у межах будь-якої держави?
– Розумієте, в Китаї зовсім інший менталітет, – каже пан Володимир. – Це народ, який завжди в більшості своїй слухався великих учителів. Китайці – виконавці. І якщо держава каже, що це корисно – всі вони будуть робити.
Лікар наводить цікавий приклад. Коли в Китаї кинули клич, що курити – шкідливо, і скрізь розвішали плакати з Джекі Чаном – в масовості своїй дуже багато китайців закинуло цигарки. Немає там і генделиків з постійними “алконавтами” – і китайські діти не бачать так багато негативних прикладів, як українські.
– Отже, наприклад, стосовно того самого щеплення. Сказала партія, тобто, держава: “Треба щепитися” – то такого протесту, як в Україні, немає?
– Ні, такого – немає. Дітей щеплять. Просто є безкоштовні вакцини, а є й платні – як хочеш, то купуй і щепи дитину. Тут є можливість вибору, але певний процент популяції повинен бути щеплений.
Крім усього, й засоби масової інформації більш виважено видають інформацію, не нагнітають істерію і ніхто не накопичує на чужому горі свій політичний багаж.
НЕТРАДИЦІЙНА – НАСПРАВДІ Є НУ, ДУЖЕ ТРАДИЦІЙНОЮ
“Освіта України”, як завжди, має бажання знати про структуру системи педіатрії в далекому Китаї. Хай там і розвинута нетрадиційна (це за нашими мірками, а за їхніми – дуже навіть традиційна) медицина – але все одно прийом дітей ведеться не під відкритим небом і не шаманами! Отже, в Україні є дільничні педіатри, дитячі кабінети в поліклініках, дитячі відділення (лікарні).
А як у Китаї?
– Там я ніколи не стикався з поліклінічними відділеннями – зокрема, у великих містах. В тому числі дитячими. Є великі дитячі лікарні, і на першому поверсі розташована денна амбулаторія, яка виконує функції поліклініки – є такі пацієнти, яких треба прийняти негайно, але вони не потребують госпіталізації. Прийшов, тобі поставили крапельницю, якщо все нормально – йдеш додому.
За потреби – приходиш завтра.
Що повинні робити китайські батьки, коли дитина захворіла? Бігати і шукати допомогу чи їм усе піднесуть на блюдечку? Система педіатричної допомоги схожа на українську.
Це або допомога вдома, або самостійне звернення в стаціонар, або термінова госпіталізація. Звернення може бути і в приватну спеціалізовану клініку матері і дитини (вона часто приписує собі міжнародний статус – туди загалом потрапляють діти іноземців). Виклик, надання допомоги, перевезення в стаціонар…
– Зазвичай ви приходите в реєстратуру, платите від одного до п’яти юанів за картку, заповнюєте, оплачуєте прийом, берете квитанцію і йдете до відділення педіатрії, – розповідає лікар. – На вході стійка, за якою медсестри в порядку живої черги відправляють по кабінетах.
ПРО ДЕЯКІ ДИВАКУВАТОСТІ
Зі слів мого співрозмовника, на прийомі в лікаря є й свої дивакуватості. Якщо дитину приводять іноземці, лікар… може бути навіть дещо шокованим. Після кількох фраз він складає собі уявлення, володієте ви китайською вільно чи ні.
Якщо навіть не дуже – все одно негайно захоплюється цим, запитує, де вчили, звідки родом, чи їсте ви страви китайської кухні і чи часто приїжджають до вас батьки. Після цього щипає вашу дитину за щічки і запитує, з якою проблемою прийшли. Уважно слухає, вивчає історії попередніх хвороб. Далі виписує ліки і відправляє додому.
Це майже ритуал.
– В лікуванні зазвичай використовується американська система – одразу призначається крапельниця, – ділиться Володимир Абраменко. – Мої знайомі привели дитину на прийом. У малюка був звичайний отит, але йому одразу поставили крапельницю. Дитину попустило, відправили додому – без розписаної схеми лікування. Рекомендації були
дуже загальні: пиття тощо. Наступного дня батьки прийшли на повторний прийом – приймає вже інший педіатр. Мої знайомі не знали, що лікарі в стаціонарах можуть працювати один раз на тиждень, і з тим самим лікарем, який прийняв їх першого разу, можна вже й не зустрітись.
– А хто ж тоді відповідальний, коли щось трапиться? Наприклад, щось не діагностували.
Такі моменти враховані, каже медик. На дитину заведено карточку, де розписано: був оглянутий тоді-то, проведе не таке-то лікування і надані рекомендації. Може бути багато незвичностей. Зі слів нашого сьогоднішнього співрозмовника, наприклад, у нових клініках, як ось “Кліфорд” в Гуанчжоу, працюють за комп’ютерною системою – контакту лікаря з хворим може й не бути.
Ви розповідаєте про симптоми, лікар вводить їх у програму. Вона видає список лабораторних досліджень. Ви їх проходите, результати знову-таки аналізує комп’ютер.
На підставі отриманих результатів програма видає перелік препаратів, які треба приймати. Фактично виходить, що лікар не застосовує здобуті знання на практиці, а займається продажем ліків. Його спілкування з пацієнтом зводиться до мінімуму.
З ПЕРШИХ УСТ
ЧІТКО І БЕЗ ШАМАНСТВА
Китайська педіатрія пішла вперед ще в тому, що в ній спостерігається послідовність реабілітації і чіткі критерії, – зазначає мій співрозмовник. Там не виникає запитання, скільки часу лікуватимете нашу дитину? А якщо потрапили в центр – намагаються бути при одному й тому самому лікареві. – Якщо треба лікувати дитину (та й дорослого) – нема такого поняття, як десять сеансів: “Ой, ми курс пройшли – маємо вже бути здоровими”, – ділиться пан Володимир. – Наприклад, у Центральному Пекінському госпіталі курси реабілітації проводяться чітко протягом трьох місяців.
Далі перериваються на п’ять – сім днів і потім знову тривають три місяці. І так далі. Все це організовано, красиво, жорстко. Ніхто не скаже: “Ой, лікарю, ми в одній книжечці прочитали, що голковколювання можна робити тільки після 5 – 7 років життя дитини”. Коли займаються дитиною, то з місячного віку, якщо є необхідність.
На вік не заважають: якщо потрібно виконати лазеропунктуру – роблять, хоча такими речами не балуються. Там є прислів’я: “Голка в руках лікаря – все одно, що скальпель у руках хірурга”. Схем лікування як таких немає – акцент на індивідуальності курсу. Кожній дитині підбираються свої схеми.
Вся фішка китайської медицини в тому, що вона досягає успіху там, де західна медицина не дотягує ані в динаміці, ані в результатах.
(Закінчення в наступному номері)
Оксана КОВТОНЮК, “Освіта України” № 37
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...