Чи такий страшний синдром, як його малюють?



Моя мати, яка все життя працює бухгалтером, боїться відвідувати школу. Ні, не тому, що досі має якісь дитячі комплекси чи неприємні спогади, пов’язані з цим закладом. Її лякає сама атмосфера школи та якийсь начебто пришвидшений часовий ритм: галас, метушня, постійний рух. “У мене одразу, – скаржиться вона, – частішає дихання та прискорюється серцебиття”. Якби справа була тільки в цьому!

Уся наша діяльність у школі – суцільний стрес (сподіваюсь, колеги, Ви не будете заперечувати). Тут і необхідність постійно бути “у формі”, швидко реагувати на непередбачувані (а часом навіть екстремальні) ситуації, численні “мушу, треба, не встигаю”, широке коло обов’язків і ще більший ступінь відповідальності, постійний тиск з боку адміністрації, незадоволених батьків, контролюючо-перевіряючих органів… А що в результаті?

Перевтома, роздратованість, апатія, виснаженість, відчуття безпорадності та власної некомпетентності. Чи це вже є ото сумнозвісне “професійне вигорання”, про яке тільки-но й чути останнім часом?

Зайшла на


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Чи такий страшний синдром, як його малюють?