Чи сучасна сьогодні сатира В. Маяковського?

Життя змінюється щодня, задаючи все нові і нові питання та найчастіше не даючи відповідей. Чи можна зараз сказати щось певне відносно творчості Маяковського? Важко розібратися у своєму часі, а що говорити про минуле. Виходить так, що у кожного часу своя правда.

Який він, час Маяковського? Дивний час. Час трагедій, що роз’єднали батьків і дітей, час фантастичних прогнозів, святої і часто наївної віри в людське братерство, мир в усьому світі: “Хоч раз би побачити, що от, спокійно, живе людина…”. Ми теж хочемо в це вірити.

Ця віра зближає

Ми маємо право розглядати лише стрижневі питання творчості Маяковського, опускаючи ті його прорахунки, омани, які породив його час, про які ми не можемо судити, тому що це вже історія. В останньому своєму добутку “У весь голос” Маяковський сказав: “Я сам розповім про час і про себе”. У Володимира Висоцького є такі слова: “…добро завжди залишається добром, у минулому, майбутньому і сьогоденні”.

Для людини в усі століття непорушні істини добра, справедливості, чесності були орієнтиром у житті і віри в саме життя. Зміст творчості поета можна визначити першими рядками поеми

І ідея одна в неї – сіяти в те, що наступить, завтра. Але яким образом? У дикому розгромі старе змив, новий розгромимо по світу міф.

По-новому зараз читаються ці рядки! Пророкував одне, поет, сам того не підозрюючи, пророчив зовсім інше. Ми дійсно створили лише новий міф. Так і виходить, що, розповідаючи про себе, він розповів і про нас, щоправда, зміст ці слова наприкінці століття придбали інший.

Неможливо “рай” майбутнього звести на “трупі” минулого. Цікаво читати зараз заключну частину цієї поеми про “Жовтневої революції соту річницю”. Не вийшло всесвітнього торжества із цього приводу. У первісному варіанті ця поема була названа “Билина про Івана”.

Вона, дійсно, сьогодні читається, як фантастична казка, але вже про минуле. Що цікаво, поема “П’ятий Інтернаціонал” мала первісну назву “Тридев’ятий Інтернаціонал”. Говорять, що в історії все повторюється по спіралі. У це дійсно віриш, коли читаєш такий його плакат з “Вікон РОСТУ”:

Тільки вугілля дасть хліб. Тільки вугілля дасть одяг. Тільки вугілля дасть тепло.

А вугілля добуваємо все менше і менше. Як вийти із цього положення? Чи не актуальні ці слова сьогодні?

Перемога революції вселила невиправданий оптимізм відносно подальших перемог. Але людство без проблем ніколи, напевно, не залишиться. Безробіття, низький рівень життя, низька заробітна плата, погані житлові умови, бюрократична сваволя в органах влади, хоча вже і не радянської, – от питання, які вирішуються і донині, а найімовірніше, не вирішуються. Цікавий гротеск “Прозасідавшихся”.

Він убивчий, оголює абсурдність поведінки людей, які витрачають увесь час і енергію на нескінченні порожні засідання, наприклад на засідання із приводу “покупки склянки чорнила Губкооперативом”. Хіба мало у нашому житті аналогічних пустопорожніх засідань? Декрети, постанови, засідання, а “віз і нині там”.

О, хоча б ще одне засідання щодо викорінювання усіх засідань!

Бюрократія за всіх часів вміла швидко міняти своє обличчя, надягати нову маску, іншими словами, пристосовуватися:

Рій чиновників з тижня на день анулює жовтневий грім і лом, і в багатьох навіть проступають позад гудзики дофевралъські з орлем. Та і наш сьогоднішній “Хуліган” усе той же: Дивиться – кому б заїхати у вухо? Що голова не придумає дурна?!

От які слова Маяковського добре б зробити сьогоднішнім гаслом: “Пора сокирою закону відітнути гнилі справи і мовлення!”. “Резолюцію” Маяковського з вірша “Бюрократиада” також можна вважати резолюцією наших днів:

По-моєму, це з іншого бочка – знаменита казка про білого бичка.

Вважається, що кожний великий поет повинен пережити сперше невизнання, потім визнання, потім забуття, а потім повернення читача до себе, до своєї творчості. Схоже, це сказано саме про Маяковського, якого часто називали поетом майбутнього часу. Зараз він зрозумілий, як ніколи.

Його майбутнє наступило.