Бурхливий, суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в першій половині ХХ ст
Зміна світоглядних та естетичних систем. Складність і неоднозначність художнього процесу цього періоду
Мета: ознайомити учнів з основними тенденціями су спільно-історичного та мистецького розвитку першої половини ХХ ст., розвивати навички самостійної роботи із джерелами інформації, уміння виділяти головне та висловлювати про нього судження, розширювати кругозір учнів; виховувати інтерес до мистецтва, літератури, естетичний смак. Обладнання: портрети найвідоміших філософів (Ф. Ніцше, З. Фрей-да, К. маркса, А. Бергсона та ін.), представників
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
ХІД УРОКУ
I. Мотивація навчальної діяльності учнів
– “Утрачено рівновагу між людиною і природою, між життям і мистецтвом, між наукою і музикою, між цивілізацією і культурою”,- писав про початок ХХ ст. російський поет Олександр Блок. Про бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу першої половини ХХ ст., його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом, зміну світоглядних та естетичних
II. Оголошення теми й мети уроку
III. Актуалізація опорних знань
Складання таблиці найважливіших історичних подій, відкриттів у галузі науки й техніки першої половини ХХ ст.
Створення клітинної та еволюційної теорій
– Як ви думаєте, яким чином розглянуті нами події вплинули на мистецтво? (Вони спонукали митців до пошуку нових шляхів осмислення дійсності, форм і суті відображення.)
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу 1. міні-лекція вчителя з елементами бесіди
– Літературознавці визначають такі умовні історичні періоди розвитку літератури: перший – від подій Паризької комуни до Першої світової війни (1871-1914); другий – коли народжувалася нова література, що пройшла випробування революціями та війнами (1914-1945 рр.); третій – осягнення глобальних катаклізмів епохи (1945-1985 рр.).
Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу позначився на світоглядних та естетичних системах, на мистецтві й літературі. Адже там, де, на перший погляд, панували правопорядок, мораль, релігія, раптом завирувала стихія, яку не можна було осягнути розумом: жорстока ринкова боротьба в промисловості, нищівні імперіалістичні та громадянські війни, соціальні революції, тоталітарні режими.
Сувора дійсність, невпевненість у майбутньому породжували песимістичні настрої; людина втрачала свою значимість, індивідуальність. У духовному житті західного суспільства філософія разом із мистецтвом і наукою почала шукати шляхи подолання кризових ситуацій, прагнула стати духовною опорою для людини.
Представники нової філософської думки А. Шопенгауер, Ф. Ніц-ше, С. К’єркегор, З. Фрейд та ін. розглядали життєві явища в їхній мінливості й суперечливості; об’єктом дослідження вони обрали сучасну їм людину з її радощами й сподіваннями, прикрощами й негараздами, людину, яка відчувала себе пригніченим і знеособленим “гвинтиком” адської суспільної машини.
Артур Шопенгауер, зокрема, уважав, що глибинною сутністю всього живого є ірраціональна егоїстична “світова воля”. Обгрунтувавши вимоги життєвих страждань, філософ попереджав про відсутність будь-якої можливості порятунку, окрім утрати волі до життя. Його концепція вплинула на розвиток декадентського мистецтва, яке, у свою чергу, стало підгрунтям одного з напрямів модернізму – символізму.
Згідно з “філософією життя”, одним із засновників якої був Фрідріх Ніцше, людина сама стає змістом і мірилом цінності всіх речей, оскільки сама є творцем і має можливість повірити у власну цінність”. мислитель застерігав від безглуздих пошуків Божої допомоги, бо “померли добрі боги”, людина залишилася наодинці зі своєю могутністю та своїми слабкостями. Філософські висновки Ф. Ніцше багато в чому позначилися на творчості експресіоністів та футуристів.
Німецький філософ, проголосивши ідеї “смерті Бога” – “надлюдини”, яка є вільною від усталених моральних норм і керується “волею до влади”, розробив концепцію історико-культурного розвитку як безперервного чергування “діонісійської” ірраціональної та “аполлонівської” стихій. Ідеями Ніцше у звульгаризованій формі керувалася гітлерівська ідеологія.
Не менш вагомою була наукова концепція Анрі Бергсона, французького філософа, згідно з якого розум, що керується меркантильністю, може дати людям лише знання нижчого гатунку. Оскільки життя є ірраціональним, забезпечити вищі знання про нього може тільки інтуїція, раптове прозріння. Думки мислителя значною мірою вплинули на остаточне формування експресіонізму.
А. Бергсон став засновником інтуїтивізму, критиком інтелектуального й аналітичного пізнання; він створив концепцію “життєвого прориву”.
Великий вплив на розвиток літератури модернізму мала психоаналітична теорія австрійського лікаря-психіатра Зигмунда Фрей-да, який звернув увагу на існування підсвідомих механізмів у психіці людини (так званих “комплексів”). Філософ розглядав психіку людини як поєднання трьох елементів: природне “я” – носій плотських бажань – підсвідомість; раціоналістичне “я” – свідомість; моральне “я” – позасвідомість. між усіма елементами особистості відбувається боротьба, жертвою якої є людина. Ця філософська й водночас психологічна концепція позначилася на розвитку сюрреалізму.
Як ви вважаєте, що спричинило оновлення мистецтва в першій половині XX ст.?
Таким чином, політична, ідеологічна й економічна кризи сприяли виникненню нових філософських теорій, глибокому структурному перевороту в естетичній свідомості та художній творчості, появі нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів.
2. Повідомлення учнів про вплив ідей інших філософів на розвиток мистецтва
Стислий зміст повідомлення
Карл Маркс (1818-1883) – німецький філософ, теоретик і діяч комуністичного руху; засновник марксизму – філософської, економічної, соціально-політичної теорії, яка була покладена в основу комуністичної ідеології, склала підмурівок соціалістичного реалізму.
Освальд шпенглер (1880-1936) – німецький філософ; розробив концепцію культури як низки незалежних одна від одної, локальних, замкнених у собі культур, а також теорію протистояння “культури” і “цивілізації”.
Хосе ортега-і-Гассет (1883-1955) – іспанський філософ та есеїст, провідник іспанського руху відродження; досліджував феномени “епохи мас”, розриву новаторського мистецтва з культурною традицією на початку ХХ ст.
Серен К’єркегор (1813-1855) – датський філософ; розвинув проблему сенсу людського життя у світі, що втратив стабільність. Він обстоював радикальну самотність людини, її свободу перед “загальним” – світом культури, визначаючи як основні параметри буття можливість вибору, страх і відчай.
Карл Гюстав Юнг (1875-1961) – австрійський філософ і пси-хоаналітик; спробував пояснити питання історії через призму позасвідомої діяльності людської душі. Йому належить обгрунтування наявності двох типів людської особистості – екстравертивного й інтровертивного обгрунтування терміна “самопізнання” як життєвої мети людини в оволодінні всім спектром власних можливостей, уведення терміна “індивідуація” для позначення погодженості психологічних структур душі. Бажання науковця зазирнути за межі набутого поколіннями досвіду, що зберігається в спогадах конкретного індивіда, сприяло перетворенню психоаналізу на філософію культури.
V. Закріплення знань, умінь і навичок
Аналітична робота
– Уставте пропущене слово у висловлювання філософа Артура Шопенгауера, який стверджував, що “для щастя людського життя найістотнішим є те, що людина… в самій собі”.
Слова для використання Має; робить; виписує; думає.
VI. Домашнє завдання
Розповідати про суспільно-історичний розвиток світу в першій половині ХХ ст., провідні тенденції літературного процесу цього періоду.
Називати провідних філософів та їхні основні теорії.
VII. Підсумки уроку
Інтерактивна вправа “мікрофон”
Продовжте речення: – Із філософських ідей мені видалася найцікавішою…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...