Бугрів В. Нескінченні Гулливери



Бугрів В. Нескінченні Гулливери “Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття “Подорожі в деякі віддалені сторони світу Лемюеля Гулливера”. І почався воістину тріумфальний хід знаменитого “спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів” по читаючому мирі.

Уже в наступному році книга Свифта з’явилася на французьких, німецьких, голландських мовах, ще через рік – на італійському. Із затримкою (яку, втім, з лишком компенсувало кількість видань) вийшли “Подорожі Гулливера” в 1772 році й російською мовою… Однак зовсім не достаток перекладів і навіть не “круглу” дату мали ми у виді, згадуючи Освифте.

Прочитайте два уривки: “Читач, безсумнівно, зачудується, що, всупереч сумному досвіду й клятві ніколи в житті більше не подорожувати, я проте в липні 1914 року знову розстався із дружиною й дітьми, щоб як військовий лікар рушити на кораблі “Бульверк” у води Балтійського моря…” “На світанку дев’ятого числа місяця героїв 541 року нашої ери, що датується Жовтневою революцією в Росії, я з п’ятьома іншими істориками вилетів

на стратоплана з лондонського стратодрома в напрямку Мельбурна…” “Джерело: Історія всесвітньої літератури.

19 століття “струльдбругам” – безсмертним, вік яких в окремих випадках наближався до тисячі років. Але ж він, герой Свифта, просто повинен би був щирим “струльдбругом”, що дожити навіть до першої світової війни, – про 541-м рік комуністичної ери ми вуж і не говоримо. Так що не будемо робити таємниці: герої процитованих творів хоча й мають ім’я Гулливера, однак вийшли аж ніяк не з-під пера Джонатану Свифта.

“Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття “Подорож у Фа-ре-ми-до” – фантастичну повість про “соль-ля-си”, неорганічних істотах, що населяють нібито одну із планет Сонячної системи. Гулливер у цій повісті – сучасник Каринти, з болем размишляющий про нищете, страждання, хвороби, убивствах, підступництві й неправді, які панують у його світі й здаються тим огидніше, що зіставляється із чистотою Суспільства “соль-ля-си”. (Помітимо, що не задовольняючись “п’ятою подорожжю Гулливера”, Каринти оприлюднив в 1921 році й “шосте” – сатиричну повість “Капиллария”, у тої ж “непідроблено” свифтовской манері бичевавшую пороки буржуазної сім’ї). “Джерело: Історія всесвітньої літератури.

19 століття “Гулливере в арійців” (1936) німецького письменника-антифашиста Георга Борна мова йде вже не про вдачі буржуазного суспільства взагалі, а про конкретний і імовірно, самому мерзенному в історії людства прояві насильства – германському фашизмі. “Професор единбургского університету Гулливер у далекому майбутньому випадково попадає на відокремлений острівець, де ніколи – після катастрофи нацистського режиму – укрилися вісімсот “кращих” арійців, сумне й смішне видовище виявляє собою “велике арійське пленемя, протягом напівтисячі років послідовно проводило в життя фашистські расові теорії. Фізично звироднілі, що перетворилися по суті в печерних дикунів, “арійці” проте з нев’янучим жаром викрикують сакраментальне “хайль!”, традиційно чтут свастику, плетуть інтриги в боротьбі за владу, віддаючи при цьому всіх і вся, вислужуючись перед більше сильним, слабких прирікаючи на напівголодне животіння. Тут прогрес був неможливий, – констатує Гулливер, – населення острова було безповоротно засуджене на виродження й загибель”. І вже не герой, а його вустами автор-антифашист викликує про жах, що охопив його, коли він подумав про те, “яка доля осягла б людство, якби полем для цих злочинних експериментів з’явився не жалюгідний острів, а земна куля”…

Доля книг, що одержали широке визнання читаючої публіки, універсальна: рано або пізно вони стають об’єктом для жартівливих або серйозних наслідувань. Сказане повною мірою ставиться й “Гулливеру”.

За свідченням дослідників, під ім’ям свифтовского героя на одній тільки англійській мові опубліковано досотни прозаїчних творів – трактатів, фейлетонів, утопічних, сатиричних і інших “продовжень”, серед яких була навіть “Ліліпутська бібліотечка, або Гулливеров музей: повна система знань для юнацтва в десяти томах, складена Лилипутиусом Гулливером” (1782). Практично неможливо навіть перелічити всі “продовження”. Тому відзначимо лише, що один з перших таких творів вийшло з-під пера абата Дефонтена: спочатку він перевів книгу Свифта на французький (до речі, переклад його виявився надзвичайно живучий, він витримав у Франції понад 170 – видання), а трьома-чотирма роками пізніше випустив і власне “продовження”, видавши його, як і слід було сподіватися, за “переклад з англійського манускрипту”. Далеко не завжди у Свифта запозичили – тільки центрального героя-оповідача Той же Дефонтен героєм свого утвору зробив не Гулливера, а… його сина. “Новий Гулливер, або Подорожі Жана Гулливера, сина капітана Гулливера”, – так називався цей типово – французький “роман відповідно до правил”, де минулого й кровопролитні бої, і доброчесні дикуни, і любовні пригоди…

Висенте Бласко Ибаньес, досить відомий ще й зараз іспанський письменник початку нинішнього століття, серед безлічі інших книг написав роман за назвою “Жіночий рай”.

Дія роману розгортається у свифтовской Лилипутии, куди попадає п’ятнадцятий, по підрахунках аборигенів, ” Людина-Гора” – молодий американський інженер. У країні цієї прийшли до влади жінки; Лилипутия й Блефуску об’єдналися в “Сполучені Штати Щастя”; столиця йменується відтепер ” Містом-Раєм жінок”. Але, хоча республіка й “управляється як домашнє господарство, у якому відсутнє безладдя й безалаберность”, новому “Куинбусу Флестрину” від цього не легше – адже його навіть перейменовують із ” Людини-Гори” в ” Раб-Гору”…

Не в Лилипутии, а зовсім навпаки – у неосяжній країні ” Людей-Гір” відбуваються події повести Л. Бермана “Подорож по країні Авто” (1961). Юному ліліпутові попадають у руки древні папери про перебування в його країні “Куинбуса Флестрина”. У технічному розвитку Лилипутия представляє собою вкрай відстала держава, і відважний Мелли по своїй волі відправляється на пошуки великого миру.

Спонукуваний допитливістю, він прагне розібратися в техніку ” Людей-Гір”, для того щоб, повернувшись на батьківщину, полегшити життя свого народу. Властиво, уже з назви книги ясна її утилітарно-пізнавальна сутність – ненав’язливо пояснити “середньому віку” пристрій автомобіля. Крихта Мелли, без особливі турбот проникаючий у самі дрібні вузли двигуна, допомагає читачеві побачити всі ці вузли “зсередини”. Жвавість викладу, достаток усіляких пригод дозволяють авторові досягти поставленої мети, продемонструвавши разом з тим, що Свифта можна продовжувати не тільки в сатиричному жанрі…

Один раз, щоправда, Гулливер був похований. Трапилося це в 1911 році в оповіданні Леоніда Андрєєва “Смерть Гулливера”…

Але безсмертя не так-те легко сховати в небуття. Гулливер як і раніше живий. Останнім за часом “продовженням” Свифта залишається поки, наскільки нам відомо, що вийшов в 1973 році “Новий Гулливер” Богумила Ржиги.

Чеський письменник піднімає у своєму романі гостро злободенний (як це майже завжди бувало при серйозному звертанні до спадщини Свифта) питання про надмірний технизированности сучасної цивілізації, про надмірне її відчуження від матері-природи… Два з половиною століття тривають мандрівки Лемюеля Гулливера по хвилях книжкового океану. Поважний вік навряд чи позначився на невтомному мореплавці: він як і раніше допитливий і готовий кпутешествиям. Віталій БУГРІВ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Бугрів В. Нескінченні Гулливери