Боротьба за життя (за оповіданням Д. Лондона Любов до життя)

У творах багатьох відомих письменників відбилася історія їхнього життя. Особливо яскраво це можна побачити, читаючи захоплюючі захоплюючі розповіді Джека Лондона, – мого улюбленого письменника. Багато чого побачила і пережила за своє коротке, але бурхливе життя, він постійно піддає своїх героїв випробуванням, змушує долати труднощі і здійснювати вибір.

А оскільки дія багатьох оповідань відбувається на Крайній Півночі, то від правильного рішення часто залежить людське життя.

Любов до життя – це історія боротьби за існування.

Два героя, зовсім несхожих один на одного, дві історії, два види боротьби, один з яких виявився приречений на поразку. Так, на диво, програв Білл – здоровий і сильний, який кинув растянувшегося ногу голодного товариша напризволяще, але до останньої своєї хвилини не випустив з рук дорогоцінного мішечки із золотом.

Золото, пристрасть до наживи і вбили в ньому людини спочатку духовно, а потім і фізично.

Зовсім іншим ми бачимо головного героя. Автор навіть не дає йому імені, тому що в даному випадку це дійсно неважливо. Залишившись на самоті, наодинці зі своєю хворобою і голодом, в жорстоких умовах дикої північної

природи ця людина постійно бореться за найдорожче, що у нього є, – за власне життя.

Він розуміє, що золото нічого не варто саме по собі, і без жалю розлучається з ним, коли настає час. Часом здається, що нічого людського не залишилося в цьому суть, яке автор одного разу навіть порівнює з гігантським черв’яком. Однак іскра любові до життя, яка в ньому не хотіла гинути і гнала його вперед, дозволила йому перемогти навіть смерть.

Автор в черговий раз допомагає нам зрозуміти, що в світі немає нічого дорожче за людське життя. Однак за умови, що мова йде про життя Людини.

У Джека Лондона я люблю його спокійну силу, твердий і ясний розум, горду мужність. Джек Лондон – дивовижний письменник, прекрасний зразок таланту і волі, спрямованої до утвердження життя, – писав Л. Андрєєв. В оповіданнях Джека Лондона велика увага приділяється зображенню гострих ситуацій, які розкривають силу і слабкість людини.

Тема боротьби, тема сили людського характеру звучить в його оповіданні Любов до життя.

Тут перед нами постає людина, що потрапила в біду: залишився один посеред безкрайньої пустелі, без їжі, без води, з незарядженим рушницею. До того ж у нього була травмована нога. Білл – єдиний супутник і товариш – холоднокровно залишив його на цій неживої рівнині, пішов, навіть не озирнувшись, не відгукнувшись на заклик.

Але герой твору не втратив сили духу і, переборовши відчай і страх, продовжував йти вперед. Він вірив, що друг чекає, що він не кинув його. Він думав так, тому що інакше не мало сенсу боротися далі.

Спочатку він вперто йшов вперед, бажаючи наздогнати товариша і врятувати добуте золото. Потім він йшов, підганяли лютим голодом. Він дуже втомився, його весь час тягнуло лягти на землю і заснути, але все ж він рухався вперед, тому що знав: скоро він прийде до Країни Патичків, де його чекає схованку з їжею і всім необхідним, щоб добути собі прожиток.

Сили його вичерпалися, з кожним днем він міг долати все менше і менше відстань. Він викинув золото, яке раніше складало, напевно, весь сенс його подорожі. Нерви притупилися, свідомість покидало його, але він все йшов вперед – вдень і вночі, падаючи і знову підводячись, щоб продовжити шлях.

Тепер його змушував йти вже не страх голодної смерті, тепер він боявся вмерти насильницькою смертю, перш ніж останнє прагнення зберегти життя затихне в ньому від голоду, адже навколо були вовки, з усіх сторін у цій пустелі доносився їх виття. Він більше не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіла гинути і гнала його вперед.

Один з вовків став переслідувати людину. Цей вовк був хворий. Ночами людина весь час чув його кашель. Навколо було життя, повна сил і здоров’я, а він розумів, що хворий вовк тягнеться по слідах хворої людини в надії, що ця людина помре першим. І все ж таки людина не здавався, навіть вмираючи, він не підкорявся смерті.

Ні, він не бажав закінчити своє життя так, як закінчив її Білл (від якого залишилися тільки обгризені кістки на мокрому мохові, зберіг сліди вовчих лап). І коли ікла звіра вже впивалися в руку людини, він зміг протистояти. І перемогти. Він вже нічого не бачив і не чув, нічого не розумів, він вже не міг йти, але, скорчившись, просувався вперед. Він знав, що йому не здолати останні чотири милі, що відокремлювали його від корабля, але все-таки йому хотілося жити.

Жага до життя штовхала його істота. Було б нерозумно померти після всього, що він переніс…

Таким і знайшли його вчені з китобійного судна. Незважаючи на страшні позбавлення і труднощі, на постійну загрозу смерті від голоду, холоду, від пазурів диких тварин, ця людина вижив. А через кілька тижнів уже розповідав про те, хто він такий і через що йому довелося пройти на своєму шляху.

Людина здатна на багато що. Знаючи, чого він хоче від життя, він здатний долати будь-які перешкоди і небезпеки. Жага до життя, любов до життя здатна перемогти смерть. І розповідь чудового американського письменника Джека Лондона Любов до життя є тому яскравим прикладом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3.67 out of 5)
Loading...

Боротьба за життя (за оповіданням Д. Лондона Любов до життя)