Боріння добра і зла в трагедії Й. Гете “Фауст”

Образ великого шукача істини хвилював Гете все життя. У трагедії ” Фауст ” він показав боріння добра і зла як рушійну силу розвитку, змін, динаміки буття. У пролозі автор ставить питання: що є Людина в цьому величному, гармонійному і досконалому всесвіті?

Людина мислить, але від цього страждає ще більше, бо розуміє безглуздість багатьох соціальних інститутів, законів, звичаїв, забобонів, розуміє, що в соціальних бідах винна не природа, не всесвіт, а вона сама.

У філософії Гете ідея діалектичної єдності протилежностей є однією з провідних.

У боротьбі суперечностей створюється гармонія світу, у зіткненні ідей – істина. Поет постійно нам нагадує про це. Два герої трагедії – Фауст і Мефістофель – наочно нам демонструють це діалектичне споріднення позитивного і негативного.

Образ Мефістофеля уособлює в собі дух заперечення і руйнування. Але, він не може знищити основне – життя. Він теж творить через заперечення.

Фауст і Мефістофель постійно сперечаються, але цим вони лише взаємно доповнюють єдину ідею.

У Фауста і Мефістофеля автор вклав певні людські риси.

Натура палка і енергійна, Фауст надто чутливий, його серце легко поранити, іноді він егоїстичний, але завжди безкорисливий, чуйний, людяний. Фауст шукає. Розум його в постійних сумнівах і тривогах.

Суть страждання Фауста – прагнення до істини. Це жага до осягнення, вулканічна енергія пізнання. Фауст і Мефістофель – два антиподи: перший жадає, другий насичений, перший рветься “за межі”, другий знає, що там нема нічого, там порожнеча.

Мефістофель грається з Фаустом, як з нерозумним хлопчиком, дивлячись на всі його поривання, як на пустощі, примхи, і весело їм потурає – адже у нього, Мефістофеля, договір із самим Богом. Мефістофель – це тип людини, стомленої довгим спостереженням за злом і зневіреної у гарному початку світу. Він не вірить ні в добро, ні в зло, ні в щастя.

Він бачить недосконалість світу і знає, що вона – вічна, що ніяк її не переробити. Він сміється з людини, яка при всій своїй нікчемності намагається щось виправити в світі. Сміх цей поблажливий.

Мефістофель навіть жаліє людину, вважаючи, що джерело всіх її страждань – та сама іскра Божа, яка веде людину до ідеалу, до досконалості, до недосяжного.

Прочитавши трагедію “Фауст”, можна зробити висновок, що світ тримається на протистоянні творчого духу (Фауст) і духу заперечення і руйнації, сумніву і зневіри (Мефістофель).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Боріння добра і зла в трагедії Й. Гете “Фауст”