Блоку вірте це людина безстрашної щирості
Вірша теперішнього поета є його щоденником, відбиттям думок людини в момент створення чергового шедевра. Адже будь-який вірш справжнього поета це шедевр. Його дуже важко написати так, щоб воно не відповідало стану творця.
У свої вірші поет вкладає всю душу. І бути поетом особливий дарунок. Потрібно вміти виразити стан душі й почуття словами, а це може не кожний. Чим більше читаєш добутку поета, тим більше починаєш розуміти його як людини. На перший погляд, він не дуже многим відрізняється від інших: тієї ж думки, ті ж бажання.
Тільки все
Таким поетом, що володіє божественним дарунком, був Олександр Блок Дуже важливо те, що Блок розумів призначення своє як поета: його ціль зробити мир краще, прекрасніше. У літературу початку першого десятиліття XX століття Блок входить як співак “мрячної” любові, неземний і піднесеної. Його ліричний герой не віддається безпосередньому почуттю, а робить обряд поклоняється Їй, Прекрасній Дамі Лад поетичного
Радість буття уривається в його вірш “Устану я в ранок мрячне…”: Навстіж ворота важкі!
Вітром пахнуло у вікно! Пісні такі веселі Не лунали давно! Нас зачаровує гармонійність віршованого мовлення, натхненність і вишуканість почуттів у ранній ліриці Блоку.
Ми входимо в новий для нас мир, де герої живуть світлою любов’ю й щирістю. Для свого часу Блок став таким же співаком інтимного почуття, яким для свого був Пушкін. Але в цей духовно стійкій, повний гармонії мир поетичної душі уривається соціально-трагічна тема.
Так, у вірші “З газет” говориться про смерті жінки, що залишила сиротами дітей (“Неньці добре.
Мама вмерла”). У Блоку сприйняття побудоване багато в чому на контрастах від напруженого відчуття щастя, віри в любов, до доконаних провалів на дно, в “страшний мир”. А який прекрасний вірш “Незнайомка”.
У драматичному зіткненні з вульгарним буржуазним дачним побутом виникає романтично піднесене любовне переживання, що народжується в душі ліричного героя.
Натхненність героїні Блоку сприймається як протест проти миру п’яниць, казанків, випробуваних гостряків Драматизм ситуації тут не стільки в непримиренності виниклі в душі героя конфлікту, скільки в несумісності миру “п’яниць із очами кроликів” і жіночого вигляду, що несе в собі “древні повір’я” і зачарування “далеких берегів”. Історично конфлікт може бути дозволений, поетичну несумісність перебороти неможливо. І в цьому складному духовному зіткненні у вірші виникає мотив глухому й заповітному, довіреному героєві таємниці (“Глухі таємниці мені доручені, мені чиєсь сонце вручене…
“). Вірш “Про доблестях, про подвиги, про славу… ” можна поставити в один ряд із шедеврами росіянці й світовій ліриці.
Інтимні переживання ліричного героя стають значно складніше: поет з дивною моральною чистотою показує стан людини, охопленого всеосяжним почуттям любові. Поетична мить, схоплена у вірші, це як би все життя: минуле й майбутнє в сьогоденні.
Тут і спогад про щастя, що промайнуло (“Летіли дні, крутясь проклятим роєм…”), і безнадійність майбутнього (“Уж не мріяти про ніжності, про славу…
“), і гірка скороминущість сиюминутного стану (“…Мені сниться плащ твій синій, у якому ти в сиру ніч пішла… “). Протиріччя ліричного героя з улюбленої непереборно, втрата неминуча, але в конфлікті немає трагізму зречення (“…Я сльози лив, але ти не снизошла…”). Вікова культура зображення людського переживання, що сходить до світлої пушкінської лірики, робить ці вірші неперевершеними по нравственно-эстетической силі Почуттям любові й жалю до ближнього виконаний вірш “На залізниці”.
Тема страждань особистості, роздавленою “залізною дійсністю”, навіяна поетові толстовським “Воскресінням”. Трагедія самотньої, відкинутої душі, історія ображеної дівчини здобуває узагальнений соціальний зміст, перетворюючись у трагедію покоління, народу У вірші “На залізниці”, співчуваючи приниженій і ображеній людині, поет затверджує свою любов Кроссии. Блок створив особливий поетичний образ Батьківщини.
Це образ красуні жінки, коханій, нареченої. Її лик світлий, вона зберігає первісну чистоту душі поета: ПРО, Русь моя!
Дружина моя! До болю Нам ясний довгий шлях!.. И немає кінця Вона ніколи не пропаде й не сгинет, з нею “неможливе можливо”, вона “веде на вічний бій”, перед нею лежить довгий шлях уперед, у майбутнє.
Ліричний герой почуває себе невіддільним від краси, тиші. Нехай він тільки подорожанин, що загубився на її згубних, але завжди улюблених просторах, але з Росією нічого не страшно.
Так, поезія Блоку прекрасна. Творчий геній поета, його безсонна тривога, загострена совісність, чесність перед життям забезпечили йому безсмертя. До нас дійшов його обличающий голос: Спопеляючі роки! Безумья лъ у вас, надії лъ вестьот днів війни, від днів волі Кривавий відсвіт в особах є Притягальна сила віршів Блоку перевірена часом.
Вони тривожать, засмучують, радують, хвилюють, надихають, змушують відчути могутність гармонії, внесеної в мир великим і шляхетним поетом Жагучою правдою слово, що горіло, Він від полум’я серця запалив.
І народ не забуде простого, Шляхетного імені Блок