Бим – шотландський сетер із трагічною долею

Бим – шотландський сетер із трагічною долею Бим – герой повести Г. Н. Троепольского “Білий Бим Чорне вухо” (1971), шотландський сетер із трагічною долею. Про Биме читач довідається від автора повести й від одного з її героїв – хазяїна собаки, літератора, що записує іноді свої враження від життя Джерело: повістьЭпиграф – “Білий Бим Чорне вухо” (1971)

Автор: Г. Н. Троепольский

Види: Собаки – герої кіно й літератури Обоє оповідача цілком солідарні у своєму трепетному відношенні до живої природи, частиною якої є Бим; обоє,

що називається, “російські інтелігенти” із властивій цієї людській породі любов’ю-жалістю до “братів нашим меншим”, з гострим відчуттям провини людини перед відданою беззахисністю домашнього звіра. Маленька біографія Бима, за винятком перших ідилічних її сторінок, пов’язаних з життям у будинку хазяїна, коли відбувається “виховання почуттів” щеняти,- це гірка повість про сирітство вірною, шляхетною, обдарованою ніжною й чуйною душею істоти, “полеглою жертвою зрадництва й обмови”.

Бим народився щеням шотландського сетера народився з неправильним офарбленням – замість чорного

він був білим з рудим крапом, тільки вухо й одна лапа чорні. Незважаючи на племінний шлюб, Бима взяв до себе літній письменник Іван Іванович, що захоплюється полюванням і любить природою. Але після того як хазяїн ліг у лікарню, Бим виявився бездомним. Він перемінив трохи хазяїв і, майже обретя бажану мету, вигин, ставши безневинною жертвою зрадництва й обмови…

Бим – мисливський пес.

Однак породистість собаки в цьому випадку – не знак кастової вибраності (Бим нічого не має за своє “походження”). У повісті, написаної в “радянські часи”, комплекс особливостей собаки обережно йменується “інтелігентністю”, тоді як Бим – теперішній собачий принц, аристократ по всіх статтях (можливо, нащадок сетерів імператора Олександра й навіть собак Лева Толстого). Ця обставина грає в повісті особливу роль.

Виявившись у певному соціальному просторі, незвичайний герой парадоксальним образом виявляє його ущербність. Люди, яких під час своїх нескінченних скитаний зустрічає Бим, принижені або жадібні, озлоблені або нещасні. І міська, і сільське життя, що сьорбнув марне, що розшукує хазяїна, пес, виявляє вбогість, неповноту, таїть у собі небезпеки.

Добрі тут беззахисні так само, як Бим, а для злих завжди є опора. “Я – радянська жінка! ” —і волає Тітка, головна гонителька героя. Гордовита пластика мисливського собаки, її спокійне достоїнство, “хореографічна” вишуканість її поводження ображають Тітку й подібних їй. А рицарственное шляхетність і бескористность Бима роблять його чужинцем серед егоїстично стурбованих людей У відомому змісті Бим – посланець.

Він – спадкоємець багатовікового культурного руху: адже мисливський собака – немаловажне свідчення наповненого діалогу людини із твариною, що говорить про рівень духовного розвитку соціуму.

Бим – живий “осколок” збіглої культури з її примхливою складністю, що здається естетической надмірністю, із втіленим у ній кодексом честі. У той же час у семантиці образа собаки відчуємо традиційний для європейської літератури мотив: природа, що випробовує цивілізацію на відповідність природному закону живого мира Історія Бима, написана з несентиментальним розумінням собачої сутності, може бути витлумачена в дусі архетипического сюжету про скитаниях принца-ізгоя, що гине від людської злості, а сам герой цілком уписується в архетипический образ “гнаної дитини”. У цьому змісті образ Б.- продовження російської літературної традиції “очеловечивания” тварин, представленої Хол-Стомером Л.

Толстого. Мучеництво собаки – тема не нова для європейського мислення. Б. – свого роду літературна реинкарнация святого Гинфора (Генофера), безвинно вбитої хортиці, почитавшейся в середні століття в одному із християнських приходів Франції Герой повести Троепольского може бути охарактеризований як “катартический персонаж”. Мучеництво й смерть собаки “просвітлюють” і очищають відстале, гнетуще-безвихідний соціальний простір, у якому пес прожив своє коротке життя