Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону. Альбер Камю

Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону Альбер Камю так – мир абсурдний; так – від богів нічого не доводиться чекати. І однак, потрібно, дивлячись в особу невблаганній долі, усвідомити неї, знехтувати й у тій мері, у який це в наших людських силах, змінити її”. Зрозуміло, що до цього голосу прислухалися.

Залишалося тільки це, або – нічого. От молодий письменник, що з перших кроків проникнув у саме серце сучасного миру.

Його роль, грубо говорячи, полягала в тому, щоб зробити цей мир прийнятним для зневіреної молоді, не заперечуючи при

цьому, що для розпачу є всі підстави. “Сторонній” – це життєва реалізація “Міфу про Сізіфа”, людина, присуджена до смерті за абсурдний злочин і врятований тим, що його погубило. “Чуму” грає стосовно існування колективу ту ж роль, що “Сторонній” стосовно існування індивіда. Подібно тому як Мерсо відкриває для себе красу життя завдяки шоку, що будить у ньому протест, ціле місто – Оран – пробуджується до свідомості, коли виявляється в ізоляції, у владі чумного мору.

Але в диптиха Камю є й друга частина; це ” людина, ЩоБунтує,”. “Я вірю, що ні в що не вірю, – говорить людина, Що

Бунтує, – але не можу сумніватися в тім, що протестую”. людина, Що Бунтує, – це людин, що говорить “ні”, але він не може сказати “ні” існуючий, не сказавши “так” чомусь іншому. Чому ж він говорить “так”?

Висновок книги звучить мужньо. Камю не відрікається від бунту, не нехтує дію. Але вище всього він ставить почуття міри. “Наша розідрана Європа бідує не в нетерпимості, але в роботі й взаєморозумінні”. “Щира щедрість стосовно майбутнього полягає в тому, щоб віддати всі сьогоденню”.

Тут, сьогодні, негайно – от де слід трудитися.

Це буде важко. З несправедливістю ніколи не покінчити, але людина завжди стане бунтувати проти її. Це Диявол говорить нам: Eritis sicut dei (Ви будете як боги) [2]. Щоб стати людиною сьогодні, потрібно відмовитися бути богом.

Камю не повторює слів Вольтера: “Потрібно обробляти свій сад”. Він, скоріше, пропонує, по-моєму, допомагати приниженим обробляти їхній сад.

“Художник, дійсно ангажований, – це той, котрий, не відмовляючись боротися, відмовляється встати в ряди регулярної армії; я хочу сказати – вільний стрілець”. Таке останнє втілення Камю, і не треба забувати, що із всіх учасників боротьби вільний стрілець самий уразливий. Камю не виносив, коли в ньому бачили проповідника моралі, індивідуальної або соціальної. “Я не доброчесний”, – говорив він. І я думаю, йому дійсно були властиві деякі “гріхи”.

На щастя. Великий художник – це насамперед великий жизнелюбец. Камю заніс у свою “Записну книжку” чотири умови щастя, як їх розумів едгар По: 1 – жити на природі; 2 – бути улюбленим; 3 – відмовитися від честолюбних задумів; 4 – творити.

Програма гарна, і, як мені здається, Камю їй випливав. Його почитали й гудили. “Я починаю позбуватися від чутливості до чужих суджень про себе”, – сказано в “Записних книжках”. Творча спадщина Камю дивно по своїй цілісності й чистоті форми.

Він був великим класиком і в той же час художником сучасним, тісно зв’язаним зі своєю епохою. І він залишається прикладом письменника, що ніколи не здавався. Коментарии
АЛЬБЕР КАМЮ
Альбер Камю (1913-1960) належить поряд із Сартром до найвизначніших представників екзистенціалізму в літературі. Виступивши в роки другої світової війни з філолофсько-художньою концепцією “абсурдності” людського буття (повість “Сторонній” – 1942, філософське есе “Міф про Сізіфа” – 1942, п’єса “Калигула” – 1944), Камю надалі прийшов до ідеї героїчного, хоча й свідомо безнадійного, опору злу (роман “Чуму”, 1947), гуманістичного протесту, у якому людина здатна знайти себе й усвідомити свою спільність із іншими (есе ” людина, ЩоБунтує,”, 1951). Етика Камю розділяє сильні й слабкі сторони екзистенциалистской етики в цілому: твердження моральної відповідальності людини сполучається в ній із суб’єктивістським розумінням цієї відповідальності, з історичним песимізмом.

Публикуемий уривок витягнутий зі статті Моруа “Роль письменника в сучасному світі”, надрукованої в його книзі “Шістдесят років мого літературного життя” (1966).

1 Камю став лауреатом Нобелівської премії в 1957 р. 2 Слова, якими біблійний змій зваблював Еву (Книга буття, III, 5).