Адаптирование літописного тексту “Слова об полицю Игореве”



У процесі адаптирования літописного тексту історіографи наближали його до світорозуміння свого часу, вкладаючи у свій текст думки, поняття й мовлення людини XVIII в. И так траплялося навіть у тому випадку, коли автор (зокрема, Татищев) ставив собі завданням повністю відтворити тип літописного оповідання, його дух, його стиль. Переробляючи літописний матеріал, автори “Історій” неминуче модернізували його. Не літописця, а автора XVIII в. видає фраза, сказана князем Ігорем із приводу сонячного затьмарення. Заспокоюючи вельмож, що злякався затьмарення

(“Це знамення не на добро є”), Ігор вимовляє: “Знамення такі багаторазово никоего зла не приносять. І хто відає, для нас чи або інших кого це, понеже воно очевидно є у всіх землях і країнах”.

У відповіді Ігоря знамення не має змісту грізної ознаки, як у літописі.

Вустами давньоруського князя Татищев пояснює небесне явище з погляду природничо-наукових подань свого часу Політичні страсті 60-х років XVIII в., гострота російсько-турецьких відносин цього періоду залишили свій слід на “Історії” Эмина й, зокрема, навіть на оповіданні про похід Ігоря. У Лаврентьевской літопису є такий фрагмент:

після першого бою російські князі похваляються на половецьких вежах, говорячи, що їхні попередники, відправляючись у похід проти половців, не заходили так далеко в степ, а билися “зрячи на Перея-славль”. Цей мотив похвальби відбився у всіх оповіданнях, що сходять до Лаврентьевской літопису.

Эмин переосмислює його зі згадуванням уже не міста Переяславля, а Кафи (Теодозії): “Предки наші завжди уявний їхній погляд обертали навіть до Кафі”.

Таким чином, у виклад древньої історії Эмин вносить політичні інтереси сучасності: коли він писав свою “Історію” ішла російсько-турецька війна за приєднання Криму Зіставлення літописних оповідань із історіографічною традицією XVIII в. показує, що історіографи не ставилися до літописів як прості переписувачі. Вони інтерпретували й обробляли літописний матеріал у відповідності зі своїми знаннями, історичними й літературними поданнями, практичними вимогами й завданнями історичної науки свого часу. При цьому, відійшовши від літописного тексту, письменники-історіографи зробили кроки не по шляху створення архаїчної системи, характерної для “Слова об полицю Игореве”, а навпроти, – пішли по шляху модернізації реального матеріалу середньовічної історії. У всіх історіографічних описах походу Ігоря виявився підхід до подій древньої історії людини XVIII в., його оцінка, його позиція, його погляд, його смак Літописні оповідання одержали в історіографів тенденційну обробку, тому що головне завдання їхніх праць було не тільки історична, але й філолофсько-моральна, публіцистична.

На історичному матеріалі письменники-історики виражали свої національно-політичні ідеї, створювали своєрідний етичний кодекс.

Переслідуючи повчально-патріотичні цілі, історіографія набагато більше значення надавала версії подій, що викладають, чим фактам, почерпнутим із джерел Зовнішня й внутрішня структура історіографічних оповідань будується на ланцюзі мотивувань, що відбили одночасно й риси раціоналістичної свідомості XVIII в. і інтерес часу до щиросердечних переживань, чутливості, схильність до психологічного аналізу історичної тематики. Такий підхід зовсім далекий “Слову”.

Помітимо, у ньому немає жодної мотивування, і тим більше психологічної В оповіданнях історіографів відбилися також літературні смаки, поетика XVIII в. зі схильністю до перифраза, стилістичної поширеності Навіть начитані автори “Історій” утруднялися в текстуальному розумінні літопису через мрячне знання семантики окремих древніх слів, результатом чого була поява помилок у їхніх оповіданнях. Таким чином, використовуючи древні тексти й прагнучи до літературно-художньої типізації, жоден із цих письменників-істориків не наблизився по типі свого мислення до автора “Слова”. Навіть інтерпретація літописних оповідань, добутків, значно менш складних по своїй ідейній і художній структурі, чим “Слово об полицю Игореве”, представляла для авторів “Історій”, навіть для самих утворених з них, яким був, наприклад, В. Н.

Татищев, певні труднощі Весь розвиток історіографії XVIII в., зокрема її методика й стилістика при описі походу Ігоря, свідчить про те, що принципи цієї роботи докорінно відрізнялися від зображення тих же подій у літописах і в “Слові об полицю Игореве”. Якби “Слово” було створено в другій половині XVIII в. , як думають скептики, те, імовірно, воно повинне було мати зв’язку з історіографічною традицією XVIII в. Однак точки дотику “Слова об полицю Игореве” з історіографією з’явилися лише в XIX в.

Після тою як було відкрито й опубліковане, воно відразу ж знайшло живий відгук в “Історії держави Російського” Н. М.

Карамзина, де коротко, але поетично перекладає сюжетна канва оповідання Іпатіївського літопису й “Слова об полицю Игореве”. Від історіографічної ж традиції XVIII “Слово” не залежить. Жодне з додавань або змін тексту літопису в історичних творах XVIII в. не має в ньому аналогій. І в жодному з оповідань в історичних працях XVIII в.

Немає слідів такої художньої манери, що відрізняє “Слово об полицю Игореве”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Адаптирование літописного тексту “Слова об полицю Игореве”